Ми прожили двадцять років, а потім я дізналася, що він уміє кохати по-справжньому

Вони були певні, що їхня родина витримає будь-що, але одного дня звичний світ розсипався на друзки. Два десятиліття разом, дві дорослі доньки, квартира, заміський будинок, спільне минуле — і раптом між ними розверзлася тиша. Олена спершу вирішила, що це лише важкий період. Сергій же зрозумів усе інакше: для нього це стало фіналом. Але найболючіше почалося вже тоді, коли штамп про розлучення було поставлено.

Сергій і Олена познайомилися на третьому курсі політехнічного інституту. Він був високий, стриманий, майже завжди серйозний, із насупленими бровами, через які здавався старшим. Вона — гомінка, жвава, поривчаста, з неслухняним волоссям і очима, в яких ніби постійно палав вогонь.

Перше побачення в них вийшло зовсім не романтичним: студентська їдальня, пластикові таці, запах котлет і компоту. Сергій поставив перед нею склянку з компотом і цілком спокійно промовив:

— Ти станеш моєю дружиною.

Олена тоді розсміялася так дзвінко, що на них озирнулися за сусідніми столами. А за рік вона й справді вийшла за нього заміж.

Двадцять років промайнули майже непомітно. Спочатку народилася Марина, за два роки — Катя. Потім з’явилася простора трикімнатна квартира в центрі міста, заміський будинок, дві машини. Сергій доріс до посади комерційного директора, Олена стала завідувачкою бібліотеки. Збоку їхнє життя виглядало правильним, влаштованим, благополучним. Як у всіх пристойних людей. Навіть краще.

А потім доньки виросли…