Неочікуваний фінал одного родинного конфлікту через квадратні метри

На порозі стояла бойова Тамара Іванівна зі своїм кишеньковим собачкою, а за її широкою спиною тупцялися ще дві допитливі сусідки. З нижнього поверху піднялася Людмила — просто в кухонному фартуху й з ополоником напереваги. З третього поверху прибігла якась незнайома жінка, яку Катя раніше навіть не бачила.

— Катрусю! — гучним голосом оголосила Тамара Іванівна. — А ми тут сидимо, чуємо страшенні крики й подумали — а чи не треба поліцію викликати? А то Любочка так несамовито верещить, у нас аж шибки на поверсі дрижать!

За її спиною тут же підтакнула Людмила:

— А я знизу ще з самого ранку чула, як вона на весь проліт верещала: «Вимітайся, невісточко!». На весь під’їзд луна йшла. Я ще тоді про себе подумала — от воно як, значить, наша Люба-то гнила виявилася.

— Дякую за пильність, дівчата, — щиро усміхнулася Катя. — Заходьте сміливо. У нас тут якраз відкрите сімейне зібрання з нагального житлового питання.

— Не пущу! — дикою кішкою рвонула в коридор свекруха. — Пішли геть! Це моя законна квартира!

— Ваша? — Тамара Іванівна іронічно вигнула намальовану брову. — Любочко, люба моя, а ж ти мені сьогодні вранці на сходовому майданчику хвалилася, що квартиру колишньої невістки нишком продаєш, щоб собі на дачу грошенят відкласти! Я ще тоді захопилася: яка ж ти в нас, Любо, підприємлива й запаслива!

Любов Анатоліївна судомно відкрила рота, але так і не змогла вимовити ні слова. Заперечити було нічого.

Коля в цілковитому розпачі опустився на пуфик у коридорі й закрив обличчя обома руками.

Катя незворушно пройшла крізь натовп глядачок назад на кухню. Підійшла до коханки й спокійно, але міцно взяла Ларису за рукав. За рукав свого власного халата.

— Знімай негайно. Це моє…