Несподіваний фінал одного шлюбу з розрахунку

— Її голос звучав тихо. — У тебе є родина в Україні. Дідова земля. Майбутнє.

— Розумію.

— Ні, не розумієш. — Вона підвела погляд. — Ти думаєш, це благородство. А я бачу хлопця з українського села, який збирається пожертвувати всім заради чого? Заради старої жінки з покаліченими руками.

Тарас засунув руки в кишені — жест, що залишився з часів, коли він був простим техніком.

— Я дещо приберіг, — сказав він нарешті. — Відкладав майже всю зарплату останні пів року. Думав, на хату в Гуменцях вистачить, може, невелику справу відкрити. Тридцять тисяч доларів.

Мар’ям різко підвела голову.

— Тарасе, ні. Це твої гроші, твоє майбутнє.

— Вистачить на три місяці роботи фонду. Може, на чотири, якщо економити. — Він говорив швидко, ніби боявся, що вона його переб’є. — Оренда, юридичні послуги, квитки для тих, хто хоче додому. Я все прорахував.

— Ти збожеволів.

— Можливо. — Тарас невесело всміхнувся. — Але ви ж самі казали, чесність дорого коштує в Досі. Ось моя ціна.

Мар’ям відвернулася до вікна, але він устиг помітити, як здригнулися її плечі. Коли вона заговорила знову, голос був глухий:

— У цьому світі все купується і продається. Відданість, повага, навіть любов мають ціну. Я думала, що знаю це краще за інших. А ти… — Вона похитала головою. — Ти руйнуєш усе, у що я вірила. Мар’ям, іди. Мені треба подумати.

Наступного ранку Насер увірвався до дому, ще з порога почавши кричати. Тарас почув його голос із кухні, верескливий і сповнений люті:

— Де цей український злодій? Де він ховається?

Тарас спустився до вітальні, де Насер уже метався між диванами, розмахуючи якимись паперами. Мар’ям сиділа у своєму кріслі біля вікна, цілком спокійна.

— Ось ти де! — Насер тицьнув у нього пальцем із масивним золотим перснем. — Думав, я не дізнаюся? Ти обкрадаєш мою тітку, ховаєш її гроші!

— Це мої гроші, — відповів Тарас спокійно. — Моя зарплата за пів року. Можу показати всі документи.

— Ха! Зарплата! — Племінник повернувся до Мар’ям. — Тітонько, невже ти не бачиш? Він використовує тебе. Спершу втерся в довіру, потім одружився, а тепер виводить гроші!

— Досить. — Голос Мар’ям пролунав тихо, але твердо. — Тарас має право розпоряджатися своїми коштами, як забажає. Я знаю, куди йдуть ці гроші.

— До втікачів-слуг, до нелегалів, до тих, хто порушує закони Катару!

— Я допомагаю людям повернути гідність, — відповів Тарас, дивлячись Насерові просто в очі. — Це слово вам, мабуть, незнайоме.

Насер замахнувся, але Тарас устиг ухилитися, потім перехопив його зап’ясток.

— Не треба, — сказав він тихо. — Ви не хочете цього робити.

— Відпусти мене, брудний мігранте! Досить!

Мар’ям підвелася, спираючись на підлокітники крісла….