Багатодітна мати віддала старенькому останні гроші, а згодом побачила біля свого ветхого будинку дорогий позашляховик

За каламутним склом електрички тяглися білі поля, а вздовж колій миготіли темні дерева з голим гіллям. Березень уже перевалив за середину, проте холод і не думав відступати. Я дивилася на зимовий краєвид і мріяла про літо: про ранній світанок, сухі стежки й ранки без нескінченного застібання дитячих курток, шарфів і чобіт.

Усі мої думки незмінно поверталися до дітей. Дмитрикові нещодавно виповнилося шість, Лізоньці невдовзі мало виповнитися п’ять, а найменшій Алінці було лише три роки. Поки всі троє ходили до дитячого садка, давати собі з ними раду самій було непросто. Та варто було згадати їхні ясні очі й теплі долоньки, як утома переставала здаватися непосильною.

Наступного навчального року Дмитрикові належало йти до школи. Ще зовсім недавно він ледве вимовляв перші слова, а тепер міркував як маленький дорослий і намагався допомагати сестрам. Ліза теж ставала самостійнішою, а Алінка квапилася повторювати за старшими. Заради них я вставала вдосвіта, їхала до міста й бралася за будь-яку роботу, адже іншої опори в моїх малюків не лишилося.

Усі троє були напрочуд схожі на батька: світловолосі, кирпаті, з розсипом ластовиння. Про велику родину я мріяла з дитинства. Під час дворових ігор саме мені завжди діставалася роль мами численного галасливого сімейства. Мрія здійснилася, тільки я ніколи не уявляла, що роститиму дітей без чоловіка й батьків, у старому будинку того самого села, де колись народилася.

Я росла єдиною дитиною, оточеною любов’ю. У дитинстві раз у раз просила маму з татом подарувати мені брата чи сестру, а вони відводили очі й переводили розмову на жарт. Пізніше я зрозуміла причину: часи були скрутні, грошей у родині вистачало лише на найнеобхідніше. Батькам і одну доньку доводилося ставити на ноги з великими труднощами.

Навчалася я старанно. Особливими талантами серед однокласників не вирізнялася, зате ніколи не приходила без виконаного завдання й отримувала добрі оцінки. Найбільше любила мову та літературу, а в старших класах уже твердо вирішила стати вчителькою. Прикладом для мене була сусідка Тамара Михайлівна, яка викладала ці предмети в нашій школі.

Її дорослі діти давно роз’їхалися, чоловік помер, і майже всю душевну силу вона віддавала учням. Навіть тепер, вийшовши на пенсію, Тамара Михайлівна вміла читати вірші й розповідати казки так, що мої діти слухали її, затамувавши подих. Для них вона стала майже рідною бабусею. Після школи я вступила до педагогічного інституту й уперше поїхала із села до великого міста…