Перед поїздкою до Дубая я побачила, як чоловік нишком сховав підозрілий пакунок серед моїх речей

Вони влилися в потік пасажирів. Гладенькою підлогою котилися валізи, повітря від потужних кондиціонерів ворушило легку хустку на шиї Оксани, а затиснуті в руці паспорт і посадковий талон холодили долоню. Зовні вона мала зібраний і незворушний вигляд. Усередині ж відраховувала відстань до стрічки й помічала кожну зміну в поведінці чоловіка.

Богдан ішов незвично скуто. Зазвичай упевнений, із прямою спиною та розміреною ходою, тепер він то озирався, то квапливо відводив очі. Пальці, що стискали ручку валізи дружини, побіліли, а на скронях виступили великі краплі поту. Він вірив, що везе в її речах вирок, і заздалегідь готувався зобразити потрясіння.

Оксана бачила, як він подумки репетирує майбутню роль. Іноді Богдан кидав на неї короткий погляд, ніби перевіряв, чи досить безтурботний вигляд має ймовірна жертва. Потім знову дивився вперед і судомно ковтав слину. Його тривога була не каяттям і не страхом за дружину; він боявся лише того, що ретельно прорахована схема дасть збій. Це розуміння остаточно звільняло Оксану від сумнівів, які ще могли б змусити її шукати чоловікові виправдання.

Яна, навпаки, трималася з показною легкістю. Дорога сумка висіла в неї спереду, погойдуючись при кожному кроці, а на екрані телефона з’являлися повідомлення, що викликали вдоволену усмішку. Секретарка не знала, що несе той самий предмет, який мав знищити іншу жінку. Оксана дивилася на неї краєм ока й відчувала сувору точність того, що сталося: пастка повернулася до тих, хто її приготував.

Перед апаратами вишикувалася черга приблизно з п’ятнадцяти осіб. Оксана стала за літньою пасажиркою, Богдан — слідом, а Яна замкнула їхню невелику групу. Люди попереду знімали верхній одяг, ремені й годинники, розкладали речі по пластикових лотках. Черга рухалася повільно, і очікування діяло на Богдана болісніше за будь-який допит.

Він кілька разів витер обличчя хустинкою, переступив з ноги на ногу й нарешті запитав:

— Тут завжди так довго?

Усміхнутися йому не вдалося: губи сіпнулися й одразу опустилися.

— Потерпи, — спокійно відповіла Оксана. — Перед міжнародним рейсом перевірка має бути особливо ретельною. Це потрібно для спільної безпеки.

На останньому слові плечі Богдана помітно напружилися. Він коротко погодився й відвернувся, ніби не хотів, щоб дружина побачила його обличчя. Ще кілька пасажирів пройшли рамку, і працівник жестом запросив їх підійти до стрічки…