Після того, що сталося на випускному, мати дівчини змусила всіх інакше подивитися на цю історію

«Я не одразу зрозуміла, що відбувається. Усе було швидко. Я випила, погано пам’ятаю деталі, але коли отямилася, зрозуміла, що зі мною зробили».

Тоді кожне її слово вивертали проти неї. Тепер ці люди знову опинилися перед нею — вже не однокласниками, а обвинуваченими.

Аліна закрила теку, глибоко вдихнула й змусила себе заспокоїтися.

«Цього разу ви не підете», — подумала вона. — «Пізно, але справедливість усе-таки прийшла».

Увечері Єгор одразу помітив, що дружина не схожа сама на себе.

— Алін, що сталося? Ти якась чужа.

— Нічого, — вона спробувала всміхнутися. — Просто сьогодні на роботі ненадовго провалилася в минуле. Років на двадцять назад.

Єгор зрозумів не відразу. А коли зрозумів, обличчя його стало жорстким.

Аліна давно розповіла йому про випускну ніч. Тоді він тихо сказав:

— Не повертайся туди думками. Це було в іншому житті.

Його вразило, що після пережитого вона змогла довіритися саме йому. Він пам’ятав, як одного разу подумав: якщо хтось іще посміє завдати їй болю, він забуде і про закон, і про наслідки. Але роки навчили його іншого. Поруч з Аліною треба було не руйнувати — її треба було берегти.

Вони прожили разом сімнадцять років, і весь цей час Єгор кохав її з тією рідкісною відданістю, якій не потрібні гучні докази.

— Це вони? — спитав він тихо.

— Так. Ті самі. Уявляєш? Їхні прізвища в матеріалах справи. Вочевидь, життя так нічого їх і не навчило.

Він помовчав.

— Вечерятимеш?

Аліна похитала головою.

— Не можу. Клубок у горлі.

— Тоді хоча б чай із м’ятою. І щось заспокійливе.

— Чай — так. Але спершу ванна.

— Я все приготую.

У ванні Аліна довго сиділа в гарячій воді й думала, яке це щастя — знати, що у світі існують чоловіки на кшталт Єгора. Не гучні, не показні, а справжні.

Коли вона вмостилася на дивані у вітальні, до неї підійшла Соня.

— Привіт, мам, — сказала дівчинка й залізла поруч, притулившись до неї плечем.

— Привіт, кошеня. Як день?

— Добре. Ми сьогодні на іноземній мові обговорювали, як навчаються діти в інших місцях. Було цікаво.

— Чудово. Я трохи відпочину, а потім поговоримо, гаразд?

— Гаразд, — весело відповіла Соня.

Ні м’ятний чай, ні заспокійливі краплі того вечора не допомогли. Уночі Аліні наснився кошмар.

Вона знову спускалася сходами, ноги плуталися, бо ігристе вдарило в голову. Хтось тримав її під лікоть, але не допомагав — тягнув. Попереду темніли двері.

— Я ж раніше майже не пила, — намагалася вона пояснити слідчому, який раптом виник перед нею.

Той лише всміхався, ніби вже все вирішив.

Аліна прокинулася в холодному поту.

— Знову сон?