Дружина пішла з ресторану під час сімейної вечері, залишивши чоловіка й свекруху перед несподіваною проблемою

— Богданчику, ти ж запевняв, що вона лише відійшла до вбиральні! Де твоя дружина? Тут рахунок на пів мільйона, офіціант стоїть над душею!

За кілька днів до того Галина Степанівна сиділа на кухні сина так, ніби з’явилася не в тісній орендованій квартирі, а на засіданні ради директорів, де останнє слово по праву належало тільки їй.

— Богдане, навіть не починай сперечатися. Лариса приїде з Тарасом. Вони живуть у величезному будинку за містом, приймають гостей на широку ногу. І що я маю показати їм на своє шістдесятиріччя? Вашу кухоньку, де й утрьох не розвернутися?

Оксана, яка стояла біля столу, далі різала огірки до вечері. Ніж рівно постукував по дошці; лише ледь уповільнені рухи видавали, що кожне слово свекрухи вона чує.

— Мені потрібен пристойний ресторан, — вела далі Галина Степанівна. — «Прем’єр» цілком підійде. Нехай Тарас нарешті побачить, що мій син теж відбувся як чоловік, а не якийсь там…

Вона витримала виразну паузу й скоса глянула на невістку.

— …підкаблучник.

— Мамо, та який «Прем’єр»? — обережно втрутився Богдан. Він сидів на табуреті в домашніх штанях із витягнутими колінами й зовсім не скидався на людину, здатну одним жестом замовити банкет у найдорожчому закладі міста. — Ти хоч ціни там уявляєш?

— А ти чоловік чи додаток до дружини? — Галина Степанівна різко підвелася. Яскрава малинова блузка натяглася на її грудях, важкі сережки хитнулися. — Ти голова сім’ї, годувальник. Чи я помиляюся?

Потім вона повернулася до Оксани й усміхнулася тією особливою усмішкою, від якої ставало холодніше, ніж від відчиненого вікна взимку.

— Оксаночко, сподіваюся, ти не станеш заважати чоловікові влаштувати матері справжнє свято? Заодно покажеш, що вмієш бути м’якою й розуміючою дружиною.

Оксана поклала ніж поруч із дошкою, витерла пальці рушником і не відвела погляду.

— Галино Степанівно, ми орендуємо цю квартиру. Ваш син працює механіком у сервісі. Робота чесна, потрібна, але за заміну гальмівних колодок крабів і чорну ікру в «Прем’єрі» безкоштовно не подають.

— Ой, тільки не треба вчити мене рахувати гроші! — свекруха відмахнулася так, ніби відганяла надокучливу мошку. — Ти в аптеці працюєш, коробочки на полицях переставляєш. А Богдан у мене здібний, перспективний. І кошти у вас є. Він сам казав.

З цими словами вона розвернулася, важко випливла в передпокій і грюкнула дверима. Стулка вдарилася об одвірок так сильно, що зі стелі посипалися крихти штукатурки.

Оксана повільно подивилася на чоловіка.

— Які саме кошти ти мав на увазі?

Богдан спершу втягнув голову в плечі, потім розправив їх, намагаючись повернути собі бодай видимість упевненості.

— Та мама все роздула. Я якось розмовляв із Тарасом і сказав, що в нас є вкладення, що капітал потроху зростає. Ну, прикрасив. Не хотів виглядати перед ним простаком.

— І яким чином ти збираєшся підтверджувати цю красиву легенду?

— Візьму пару додаткових замовлень, переберу кілька моторів. Знайдемо нормальне недороге кафе, замовимо піцу, салати. Мама побурчить і заспокоїться. Не накручуй себе.

Оксана кивнула. Пояснення звучало майже правдоподібно, однак десь під ребрами вже кольнула тонка, неприємна скалка підозри…
👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇