Повернувшись із роботи, жінка попросила сина вийти. Але його несподіване «Я вже бачив» змусило її насторожитися

Оксана відчула, як усе всередині стиснулося. Марина приїхала не на годину. Вона збиралася залишитися на ніч.

Оксана могла повернутися до готелю і вранці пред’явити чоловікові все, що знала. Але він знову знайшов би виправдання. Вона пішла до будинку.

Біля бічної хвіртки Оксана зупинилася. Камери досі не працювали. З вікна спальні на другому поверсі пробивалося світло.

На кухні теж горіла лампа. Вона дістала ключ. У цю мить телефон завібрував.

Повідомлення надіслав Андрій: «На добраніч! Я вже лягаю спати». Оксана дивилася на екран.

Син був у її батьків. Марина — в будинку. А чоловік щойно зустрів у її домі коханку.

Оксана повільно відчинила хвіртку. Тепер вона збиралася дізнатися, як далеко зайшла їхня брехня. У передпокої горів лише настінний світильник.

Вона ввійшла безшумно, зачинила двері й одразу побачила на тумбі жіночу сумку, якої в будинку бути не повинно. Поруч стояли туфлі Марини. Із кухні долинали голоси.

Андрій щось розповідав упівголоса. Марина засміялася. Сміх був легкий, домашній, ніби господинею тут була саме вона.

Оксана зняла пальто й пройшла далі. На столі стояла відкрита пляшка вина, два келихи, коробка з десертом і тарілка з фруктами. На стільці висів жакет Марини.

Андрій сидів до дверей боком. Побачивши дружину, він спершу не зрозумів, що сталося. «Оксана?» Марина різко обернулася.

«Ти ж в іншому місті», — вимовив Андрій. «Як бачиш, уже ні». Він підвівся.

«Що сталося? Чому ти повернулася?» Оксана подивилася на його розстебнуту сорочку, потім на свій халат на Марині. «Переговори перенесли». Коханка потягнулася до жакета.

«Я, мабуть, піду». — «Сядь, Марин, — сказав Андрій. — Зараз розберемося».

Оксана перевела погляд на чоловіка. «Розберемося?» — «Ти вдерлася серед ночі й поводишся так, ніби застала тут злочинців». — «Я відчинила двері ключем від дому, в якому живу».

Андрій провів долонею по волоссю. «Марина приїхала обговорити презентацію. Ми затрималися». Оксана подивилася на дорожню сумку біля передпокою. «З ночівлею і в моєму халаті обговорювати зручніше?» Марина зблідла.

«Це моя сумка. Я завтра збиралася їхати до сестри». — «Прямо з моєї спальні?» Андрій різко втрутився.

«Досить». — «Що саме? Дивитися? Питати? Повертатися додому без твого дозволу?» — «Не влаштовуй скандалу, не розібравшись». Оксана дістала телефон і відкрила останнє повідомлення чоловіка.

«Ти написав, що вже лягаєш спати. Забув додати, з ким». Андрій насупився.

«Ти стежила за мною?» — «Ні. Мені вистачило того, що побачила сама». Марина обережно підвелася.

«Андрію, я справді краще поїду». — «Зачекай». — «Не треба», — сказала Оксана.

«Нехай іде. Тільки спершу зніме мій халат». Марина завмерла.

На її голе тіло був накинутий той самий білий пухнастий халат, про який розповів Кирило. Обличчя Андрія змінилося. «Як ти дізналася?» — «Від сина».

Марина відступила до столу. «Коли?» — «Моя п’ятирічна дитина, яку ви одного разу не помітили біля спальні, розповіла». Андрій вилаявся.

«Продовжуй, — сказала Оксана. — Тільки подумай, кого зараз хочеш звинуватити. Він дитина».

«Міг усе неправильно зрозуміти». — «Твій син зрозумів, що батько цілується з чужою жінкою у спальні його матері». Марина вийшла до спальні, швидко зняла халат.

Переодяглася у свій одяг. Повернулася на кухню. «Я не знала, що він тоді нас побачив».

«Зате знала, що він удома». — «Так, але…» — «І все одно приїжджала». Андрій ударив долонею по столу.

«Оксано, досить!» Вона не здригнулася. «Не кричи!» На обличчі чоловіка майнуло розуміння. «Ти все підлаштувала».

«Я просто дала тобі вільний вечір». — «Ти спеціально збрехала про поїздку». — «А ти півтора року брешеш мені про Марину!» Андрій замовк.

Марина подивилася на нього. «Півтора року?» — «Твоя мати розповіла?» Марина прикусила губу. Андрій зло сказав:

«Марин, мовчи!» — «Пізно. Ваша система дала збій». — «Ти говорила з моєю матір’ю?» — «Так». — «Що вона тобі наговорила?» — «Достатньо». — «Мама не має права лізти в наші стосунки!» Оксана ледь не засміялася. Півтора року мала право виводити сина з дому заради коханки, а розповісти правду — вже втручання? Марина схопила сумку.

«Я йду». — «Ідіть. Тільки більше сюди не повертайтеся». Андрій став між ними. «Ні. Ми спершу все обговоримо».

«Обговорюй після того, як вона піде з дому мого батька». Його обличчя напружилося. «Знову почалося». — «Що?» — «Дім твого батька. Фірма твого батька. Гроші твого батька. Ти в будь-якій суперечці ховаєшся за Миколою Петровичем».

«Зараз ідеться про те, що Марина перебуває в чужому домі». — «А моя згода не рахується?» — «Для її ночівлі в нашій спальні — ні». Андрій ступив ближче. «Я тут шість років живу. Не вдавай, ніби я гість». — «Я нічого не вдаю. Ти і є гість». — «Я вкладався в цей дім». Оксана здивувалася. «У що саме?» — «У ремонт. У меблі. У ділянку. Я тут стільки всього зробив». — «Ремонт оплачував батько. Меблі купували батьки. Садом займається найнята ними людина. Ти вибрав гриль і повісив телевізор». Марина опустила очі.

Андрій почервонів. «Ти завжди вміла принизити». — «Я перелічила факти». — «Звісно. Бо в тебе тато все вирішив наперед». — «Що вирішив?» — «Не оформляти дім на тебе». — «Це його власність». — «Ти єдина донька. Кому він дістанеться?» — «Колись це вирішуватиме батько». Оксана раптом зрозуміла: Андрій давно вважав дім майбутнім майном дружини, а отже, певною мірою своїм.

«Ти зараз серйозно думаєш про нерухомість?» — «Я думаю, що шість років жив тут із сім’єю, а ти вирішила виставити мене за двері». — «Я попросила піти лише Марину». Коханка тихо промовила: «Я вже йду». Вона вдягла жакет, взяла сумку й попрямувала до передпокою. Андрій наздогнав її.

«Я відвезу». — «Не треба». — «Марин!» Вона різко обернулася. «Я сказала, не треба. Розбирайтеся самі». Марина вийшла. Через вікно було видно, як вона зупинилася біля воріт і викликала таксі.

Андрій повернувся на кухню. «Задоволена?» — «Чим?» — «Влаштувала показовий виступ». — «Ти привів коханку в нашу спальню». — «Ми з тобою давно живемо як сусіди». Оксана подивилася на нього.

«Коли ти це вирішив?» — «Не вчора». — «Ще тиждень тому ти пропонував поїхати втрьох на вихідні». — «Заради Кирила». — «А сережки на річницю теж були заради нього?» Андрій стиснув губи. «Стосунки давно тріщали». — «І ти вирішив лагодити їх із Мариною?» — «Годі вже шпиняти». — «Скажи чесно, ти любиш її?» Він відповів не відразу: «Так». Слово прозвучало спокійно…