Повернувшись із роботи, жінка попросила сина вийти. Але його несподіване «Я вже бачив» змусило її насторожитися
Оксана відчула, як усередині щось остаточно обірвалося. «Тоді чому за півтора року не пішов?» — «Бо в мене син». — «Син не заважає розлучитися й залишитися батьком». Андрій відвів погляд. «Усе не так просто». — «Що складного? Однокімнатна квартира, яку ти здаєш? Аліменти? Чи те, що тут зручніше?» Він різко повернувся.
«Ти зараз про гроші?» — «Я намагаюся зрозуміти, чому чоловік, який любить іншу, півтора року спить поруч із дружиною?» — «Це наш дім, наше життя». — «Дім належить моєму батькові». — «Знову?» — «Ти сам почав цю розмову». Оксана згадала його дошлюбну однокімнатну квартиру. «Раз уже заговорили про гроші… Куди йшла оренда? Квартиранти щомісяця переказують тобі гроші. Я ніколи не питала, скільки ти залишаєш собі». Андрій насупився. «Це моя квартира».
«Я не сперечаюся. Вона твоя. Мене цікавить інше. Ти казав, що частину грошей відкладаєш. І що? Вони справді накопичувалися?» Він забарився з відповіддю.
Оксана відчула новий здогад. «Може, ними оплачувалися готелі, ресторани й подарунки? Півтора року я вважала, що в нас спільний бюджет. Виявляється, у тебе був ще один — для Марини».
«Я заробляв ці гроші сам». — «Тоді навіщо казав, що відкладаєш на майбутнє Кирила?» Андрій відвернувся. Цей рух виявився промовистішим за зізнання.
«Отже, і в цьому ти брехав». — «Я нічого в дитини не забирав». — «Ти прикривався його ім’ям, коли витрачав гроші на коханку».
«Не смій робити з мене поганого батька». Оксана побачила на кухонній стійці маленьку оксамитову коробочку. Раніше її там не було.
Вона відкрила. Усередині лежав тонкий золотий браслет. Андрій обернувся.
«Не чіпай». — «Для Марини?» — «Це подарунок». — «Півтора року вашого кохання».
Він промовчав. Оксана закрила коробочку. «Гарно».
«Не влаштовуй сцену через браслет». — «Я не через нього». У цю мить на телефон Андрія надійшов дзвінок.
На екрані висвітився напис «Мама». Він подивився на дружину, потім відповів: «Так».
Валентина Григорівна говорила голосно: «Вона щось сказала?» Андрій прикрив очі. «Мамо, потім».
«Я місця собі не знаходжу. Марина щойно написала, що Оксана приїхала». Він скинув виклик.
Оксана тихо спитала: «Отже, Марина вже відзвітувала?» — «Припини». — «У вас напрочуд дружна команда».
Андрій схопив телефон. «Я переночую в матері». — «Там і залишайся».
Він явно очікував іншої реакції. «Навіть так? А що ти хочеш почути? Може, спробуєш зупинити й утримати чоловіка?» Оксана довго дивилася на нього. «Ти щойно сказав, що любиш Марину».
«Люди говорять різне на емоціях». — «Отже, вже не любиш?» — «Я не зобов’язаний відповідати на твої пастки». — «Тоді не чекай, що я триматиму тебе за рукав».
Андрій пішов нагору. За кілька хвилин звідти долинув звук висувних шухляд. Оксана залишилася на кухні.
Чоловік збирав речі після того, як його спіймали з коханкою. Свекруха продовжувала допомагати їм навіть тепер. Марина вже встигла повідомити Валентині про повернення Оксани.
За 20 хвилин Андрій спустився з дорожньою сумкою. «Завтра поговоримо спокійно». — «Про що?» — «Про нас».
«Про Кирила. Про дім». Останнє слово прозвучало особливо виразно.
«Про дім?» — «Так. Не вдавай, що можна просто викреслити шість років». — «Дім належить моєму батькові».
«Я знаю, на кого він оформлений». — «Тоді що обговорювати?» Андрій поставив сумку на підлогу. «Я тут зареєстрований».
«І вкладав гроші». — «Реєстрація не робить тебе власником». — «Побачимо».
Уперше за вечір Оксана відчула тривогу. Андрій явно готувався до суперечки раніше, ніж вона припускала. «Ти давно збирався ділити дім?» — «Не перекручуй».
«Я поставила просте запитання». — «Я не дозволю виставити себе людиною, яка пішла з однією валізою». — «У тебе є власна квартира».
«Там орендарі». — «Це твоя проблема». Андрій узяв сумку.
«Побачимо, чия». Двері зачинилися. Оксана кілька секунд стояла в передпокої, потім зателефонувала батькові.
Микола Петрович відповів майже одразу: «Доню, що сталося?» Вона ніколи не розповідала йому про сімейні сварки.
«Тату, Андрій пішов». — «Сам?» — «Після того, як я застала його з Мариною вдома». На тому кінці стало тихо.
«Кирило зараз спить. Не забирай його сьогодні». — «Тату, Андрій сказав, що претендуватиме на дім».
«Каже, що вкладав гроші». Микола Петрович відповів спокійно: «Нехай каже».
«Він тут зареєстрований». — «Реєстрація права власності не створює». — «А якщо заявить про ремонт?» — «Основні роботи оплачував я».
«Договори, рахунки й перекази збережені». Оксана сіла на сходинку сходів. «Ти все зберіг?» — «Звісно».
«Чому?» Батько помовчав. «Я ніколи не довіряв твоєму чоловікові настільки, щоб залишати майнові питання на чесному слові». — «Ти міг сказати».
«Шість років тому ти його кохала. Вирішила б, що батько лізе в сім’ю». Оксана не стала сперечатися.
«Дім оформлений на мене, — вів далі Микола Петрович. — Я не дарував його тобі й не продавав. Андрій власником ніколи не був».
«Завтра приїду. Заберу документи з кабінету й поговоримо». — «Добре».
«Якщо він повернеться і почне скандал, не сперечайся. Дзвони мені». Вона відключила телефон.
Майже одразу прийшло повідомлення від Марини: «Мені шкода, що так вийшло. Ми з Андрієм давно разом».
«Він казав, що ваш шлюб існує тільки через дитину. Я не хотіла тебе принижувати». Оксана перечитала двічі.
Номер був незнайомий. Вона не відповіла. За хвилину прийшло ще одне.
«І не треба робити з мене мисливицю за чужими грошима. Андрій сам казав, що дім фактично ваш і після розлучення половина все одно буде його». Оксана завмерла.
Ось тепер стало справді страшно. Марина знала про дім. Знала, на що розраховує Андрій.
Оксана набрала номер чоловіка, але він скинув. Тоді вона написала: «Ти казав Марині, що після розлучення отримаєш половину дому мого батька?» Відповідь з’явилася за кілька хвилин.
«Не обговорюй із Мариною того, чого не розумієш». Оксана дивилася на екран. Зрада раптом перестала бути єдиною таємницею чоловіка…
