Точка неповернення: несподіваний фінал однієї жорсткої розмови за зачиненими дверима
І непомітно для себе вона закохалася. Вперше в житті, глибоко й безоглядно. Тепер після важких чергувань у лікарні вона не йшла до своєї порожньої кімнати, а ніби на крилах летіла до нього. Приходячи до просторої генеральської квартири, вона часом помічала дивини: пересунуті меблі, наче хтось рухав важкі шафи, зім’яту, перериту білизну на полицях, дивний безлад у кабінеті генерала. Але, засліплена почуттями, Ліза не надавала цьому жодного значення. Зрештою, це тепер його законна квартира, він господар, і він може робити в ній усе, що йому заманеться, хоч ремонт починати. Тим паче що Павло завжди так щиро радів її приходу! Він зустрічав її в коридорі, міцно обіймав, обсипав палкими поцілунками, шепотів лагідні слова, яких вона ніколи не чула, і нетерпляче тягнув у ліжко, змушуючи забути про все на світі.
Кохання, якщо в нього щиро вірити, завжди преображає жінку, роблячи її красивішою, запалюючи внутрішнє світло. Жорсткі риси обличчя Лізи стали ніби м’якшими, кутастість змінилася плавною грацією, а очі, колись тьмяні й сумні, тепер променіли дивовижним, теплим світлом абсолютного щастя.
Павло, лежачи поруч із нею, будував грандіозні плани. Він говорив оксамитовим голосом, що спершу зробить капітальний ремонт у цій старій квартирі, освіжить шпалери, купить нові меблі, а потім уже, коли все владнається, шукатиме хорошу роботу за фахом. А головне — вони обов’язково одружаться з Лізою і житимуть тут довго й щасливо, як справжня родина.
Жінки, зголоднілі за ласкою, безмежно довірливі до солодких слів чоловіка, в якого вони самозабутньо закохані. Ліза щиро вірила, що її довгі роки самотності й насмішок закінчилися, що доля нарешті змилостивилася над нею і ось воно, її вистраждане, справжнє жіноче щастя. Вона без остачі віддавала Павлові свою нерозтрачену любов, свою турботу, свою душу, і в цьому засліпленні не помічала нічого підозрілого довкола. Мама, бачачи блискучі очі доньки, обережно застерігала Лізу, просила придивитися до чоловіка, який так швидко зізнався в коханні, але та нічого не хотіла слухати. Вона вірила тільки своєму серцю, що билося. Надто довго вона чекала цього щастя, надто багато сліз виплакала в подушку, щоб тепер через дурні підозри добровільно від нього відмовитися.
Розв’язка настала раптово й жорстоко. У свій вихідний Ліза залишилася в Павла. Вранці вона пішла до ванної, увімкнула теплу воду, не поспішаючи роздяглася, збираючись прийняти душ, і раптом згадала, що забула взяти з полиці чистий рушник. Учора вона якраз усе випрала, випрасувала й прибрала до великої шафи в коридорі. Ліза накинула на голі плечі махровий халат і безшумно, босоніж вийшла з ванної до коридору. Павло стояв спиною до неї, біля самого кухонного вікна, напружено відвернувшись, і неголосно, але дуже емоційно розмовляв по мобільному телефону.
Ліза тихенько відчинила дверцята шафи, дістала пухнастий рушник і вже збиралася розвернутися й так само безшумно піти назад, коли до її свідомості долинули уривки фраз. Вона завмерла на місці, раптом виразно зрозумівши, що Павло говорить комусь саме про неї.
— Та потерпи ти ще трохи, я тебе благаю…
