Травень 1953 року. 6 підлітків утекли з колонії до лісу. Повернувся лише один. Повністю сивий. Те, що він розповів, засекретили на 70 років

Я, Павло, Василь та Іван. Двоє зникли за дві ночі. Ми вже не думали про втечу, про свободу, про залізницю.

Думали тільки про те, як дожити до наступного ранку. Вирішили йти назад, до колонії.

Карцер, побої, що завгодно краще за це. Але ліс не випускав. Ішли весь день і знову опинилися біля того самого болота.

Павло горлав, бив кулаками по деревах. Іван скиглив без упину, тихо, монотонно, як поранений звір. Василь молився, читав щось із требника, губи тремтіли.

Я вдивлявся в хащу й уперше побачив його. Стояв між деревами, метрів за двадцять. Людина.

Звичайний чоловік, начебто. Кожух, шапка, борода. Усміхався.

Привітно, так, по-доброму. Махнув рукою, мовляв, ідіть сюди. Решта його не бачили: стояли до нього спиною.

Я не зводив із нього очей і відчував, що з ним щось не так. Усмішка була надто широка, очі — надто темні.

І він не дихав. Стояв нерухомо, як стовп. Я кліпнув, і його не стало…👉Продовження, натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇