Усі вирішили, що собака не йде з могили господаря через тугу, аж поки не помітили, що вона щось ховає під собою.

Тепер ставало зрозуміло, чому собака займала саме таке положення й не хотіла відходити вбік. Вона не просто відпочивала в прохолодній землі й не шукала самотності. Кожна хвилина її перебування там була пов’язана з цуценятами. Варто було матері підвестися, як малюки залишалися без тієї живої перепони, якою вона відділяла їх від зовнішнього простору. Тому навіть вимушений вихід із ями перетворювався для неї на важке рішення.

Вибір такого сховку пояснювався не зручністю. Жодної справжньої зручності в тісній земляній западині не було. Місця ледь вистачало для матері та чотирьох малюків, а кожен рух вимагав обережності. Але в собаки не було іншого місця, куди вона могла б відвести потомство. За цих умов навіть невелике заглиблення здавалося захистом. Воно відділяло цуценят від зовнішнього світу, приховувало їх від випадкових поглядів і давало матері змогу бути поруч із кожним із них.

Усі її дії були підпорядковані одній потребі — зберегти цуценят у безпеці. Тому цікавість людей не могла одразу викликати в неї полегшення. Навпаки, що більше уваги привертав сховок, то сильнішою ставала тривога. Собака не знала намірів тих, хто зупинявся неподалік. Для неї будь-яке наближення означало ризик. Вона не могла пояснити свій страх чи попросити про допомогу, тому робила єдине, що вміла: не відходила від малюків і стежила за кожним рухом довкола.

Поки цуценята залишалися біля неї, вони почувалися відносно спокійно. Материнське тепло, знайомий запах і постійна присутність давали їм те відчуття захищеності, якого не могла дати сама яма. Але тісний сховок не розв’язував головних проблем. У сім’ї не було дому, запасів їжі й можливості довго жити в такому стані. Сили матері поступово виснажувалися, а разом із ними зменшувалася і її здатність піклуватися про малюків. Допомога була потрібна негайно, хоча прийняти її собака поки що не була готова.

Місцеві любителі тварин, дізнавшись про безпритульну сім’ю, вирішили діяти обережно. Вони розуміли, що одного доброго наміру недостатньо. Якщо спробувати одразу наблизитися до цуценят або силоміць витягти матір зі сховку, страх може змусити її захищатися. Тому першим кроком стала їжа. Люди принесли корм, розраховуючи не просто нагодувати виснажену тварину, а й показати, що їхня присутність не несе загрози…