Вдова щодня приносила на могилу чоловіка свіжі квіти, але вони безслідно зникали

Дні злилися в один безперервний сірий конвеєр. Фабрика гуділа. Голка пробивала синю саржу. Вжик-вжик-вжик. Подвійний шов. Світловідбивна смуга. Кишеня. Марія брала додаткові зміни. Вона поверталася додому темними вулицями, коли ліхтарі вже горіли тьмяним жовтим світлом. У поштовій скриньці було порожньо. Квартира зустрічала її холодом. Настінний годинник рівно відраховував хвилини. Термос із чорним чаєм. Сон без сновидінь.

Інспектор з охорони праці справді з’явився. Довго фотографував її машинку, захисний кожух, педаль, проводку біля стіни. Майстер цеху того дня не дивилася Марії в очі. За два дні інспектор зник так само раптово, як і з’явився. У поштовій скриньці лежав папірець із ЖЕКу з вимогою «усунути аварійний стан труб протягом десяти днів». Марія акуратно склала його й прибрала в шухляду столу.

У середині січня вдарили водохресні морози. Земля промерзла на метр углиб.

У середу, під час обідньої перерви, цех мовчав. Вимкнені машини вистигали. Жінки сиділи за довгими столами в роздягальні, розгортаючи фольгу з бутербродами. У кутку під стелею бурмотів старий радіоприймач.

Марія відкусила шматок сухого хліба.

«…масштабна перевірка у сфері надання ритуальних послуг, — прохрипів динамік крізь статичні перешкоди. — У ході спільної операції Управління власної безпеки та слідчих проведено обшуки й затримання групи осіб. За даними слідства, директор міського некрополя та низка співробітників районного відділу поліції підозрюються в організації схеми крадіжки й перепродажу ритуальних атрибутів. Порушено кримінальну справу…»

Марія перестала жувати. Вона повільно поклала хліб на стіл. Змахнула крихти з синього фабричного халата. Права рука ковзнула в кишеню. Великий палець намацав гладке скло. Тріщина.

Увечері вона стояла на автобусній зупинці. Металевий знак розкладу був укритий інеєм. Квітковий кіоск Галини був зачинений. На склі висів кривий папірець із написом «Оренда». Усередині було темно й порожньо. Пластикові вазони зникли.

Марія дійшла до наступного перехрестя, де в підвалі світилася неонова вивіска цілодобового квіткового магазину. Усередині пахло хімічним освіжувачем і вологою. Вона купила п’ять темно-червоних гвоздик. Востаннє. Вона знала, що більше не повернеться до цього кіоску й до цього числа, але сьогодні інакше не могла. Заплатила дріб’язком і зім’ятими купюрами.

Дорога до кладовища забрала сорок хвилин. Сніг скрипів під важкими черевиками.

Головна брама некрополя була відчинена. У будці охоронця горіло яскраве світло. Усередині сидів молодий хлопець у чистій чорній формі з нашивкою охоронного підприємства. Остапчука не було. Обігрівач зі спіраллю зник.

На дверях довгої цегляної будівлі адміністрації висіла біла паперова стрічка з червоною печаткою Слідчого комітету. Двері були опечатані. Господарський двір пустував. Гараж із шлакоблоку занесло снігом — свіжих слідів шин не було.

Марія пішла головною алеєю. Звернула на дев’ятий ряд. Сніг тут був незайманий, чистий, рівним полотном укриваючи кам’яні плити й дерев’яні хрести.

Ділянка 42. Земляний горбик зник під білою шапкою. Дерев’яний хрест стояв рівно. Пластикова ваза біля підніжжя наполовину заповнилася льодом.

Вона опустилася на коліна просто в замет. Сніг обпік ноги крізь тканину штанів. Марія дістала з-за пазухи п’ять гвоздик. Стебла були холодні, але живі. Вона з силою встромила їх у сніг поруч із вазою. Червоні бутони контрастно спалахнули на білому тлі…