Я думала, що обвела 70-річного чоловіка навколо пальця. Сюрприз, який чекав на мене

Аліна зупинилася на краю могили. Носки її черевиків загрузли у в’язкій глині. Вона не принесла квітів. Соколову вони були не потрібні за життя, тим більше не потрібні тепер. Вона просто стояла й дивилася на чорну землю. Вітер ворушив голі гілки берези над головою.

Пакт було виконано. Холдинг, що пожирав слабких, було знищено. Батько був вільний. Соколов отримав те, чого хотів — його імперія не дісталася стерв’ятникам, вона згоріла дотла. Аліна повільно розвернулася й пішла назад до станції. Глина важко налипала на підошви.

Увечері в квартирі на п’ятому поверсі було тепло. На плиті тихо булькотіла вода в каструлі. Пахло вареною картоплею й свіжим кропом.

Батько сидів на балконі. Він розчистив старий дерев’яний ящик від мотлоху. На газетах стояли десятки пластикових стаканчиків. Михайло насипав у них темний, вологий торф із великого мішка. Його руки, вкриті глибокими тріщинами, дбайливо ущільнювали землю. Він готувався садити розсаду помідорів.

У його рухах більше не було того паралізуючого, старечого тремтіння. Спина випросталася. Дихання було рівне. Він не приймав пігулок уже два місяці.

Аліна стояла у дверях кімнати й дивилася на нього. Потім вона підійшла до старого комода. Висунула нижню шухляду.

Там лежала синя картонна папка.

Аліна дістала її. Картон був холодний. Кути перетворилися на м’яку, безформну труху. На лицьовому боці лишилися подряпини від тупого кінця жовтого олівця слідчого Ткаченка і жирна пляма, посаджена ще на самому початку, на кухні.

Усередині лежав лише один аркуш із водяними знаками. Повідомлення про нульовий баланс.

Аліна витягла аркуш. Склала його вчетверо й сховала до кишені джинсів. Потім вона взяла синю папку обома руками. Потягнула в різні боки. Розшарований картон піддався з глухим, вологим тріском. Вона розірвала папку навпіл. Потім ще раз.

Вона вийшла в під’їзд. Запах котячої сечі й пилу вдарив у ніс. Важка металева кришка сміттєпроводу брязнула, коли вона відкинула її назад. Аліна кинула шматки синього картону в темну, смердючу шахту.

Шматки летіли довго. За кілька секунд знизу долинув глухий ляпок. Картон упав на дно бетонного контейнера.

Аліна зачинила кришку. Метал сухо стукнув. Вона витерла долоні об джинси, стираючи невидимий паперовий пил. Повернулася до квартири, замкнула двері на два оберти.

Із кухні долинав запах їжі. Механізм більше не вимагав її крові. Вона пішла мити руки, щоб допомогти батькові з вечерею. Вода з крана текла рівним, безперервним струменем.