Я думав, що обвів 70-річну вдову довкола пальця

— Добре.

Того ж вечора Халед знову призначив зустріч.

— Ти отримав наше повідомлення? — спитав він без передмов.

— Отримав, — відповів Артем.

— Тоді ти розумієш, що час вийшов.

Артем зробив паузу.

— Я згоден, — сказав він повільно.

У слухавці повисло мовчання.

— Повтори, — зажадав Юсуф, який явно слухав розмову.

— Я згоден обговорити деталі, — уточнив Артем.

Вони призначили зустріч у приватному офісі, без свідків. Коли він прийшов, на столі лежав документ. Довіреність, що дозволяла племінникам представляти інтереси Лейли під час проведення медичної комісії.

— Підпиши, — сказав Халед.

Артем узяв папір, уважно прочитав.

— Це все? — спитав він.

— Поки що так.

Він зволікав.

— Мені потрібні гарантії переказу коштів, — сказав він.

Юсуф усміхнувся:

— Після підпису.

— Ні, спочатку підтвердження, — твердо відповів Артем.

Халед примружився:

— Ти торгуєшся?

— Я захищаю себе.

Кілька секунд вони дивилися один на одного.

— Добре, — сказав нарешті Халед. — Гроші переведемо сьогодні. Завтра підпишеш.

Артем кивнув. Він знав, що гроші не надійдуть. Це була лише перевірка. Але головне — вони зробили крок.

Він вийшов з офісу. Серце билося швидко, але думки були ясними. Запис розмови був збережений. В особняку він передав усе Лейлі. Вона слухала мовчки.

— Завтра вони спробують прискорити комісію, — сказала вона. — Ми призначимо офіційне зібрання. З нотаріусами, з прокуратурою.

— Ви впевнені, що вони прийдуть?

— Вони не зможуть відмовитися. Надто багато поставлено на карту. — Вона подивилася на нього уважно. — Ти зіграв ідеально.

Він похитав головою:

— Це тільки початок.

Вона ледь усміхнулася:

— Ні. Це майже фінал.

Артем вийшов на терасу. Ніч була теплою, спокійною. Вогні відбивалися у воді. Він дістав телефон і набрав матір.

— Усе добре? — спитав він.

— Так, сину. Сусід заходив, допоміг із дахом. А ти як?

Він подивився на зорі.

— Нормально. Скоро все закінчиться.

— Бережи себе, — сказала вона тихо.

Він прибрав телефон і відчув, як усередині нього щось змінюється остаточно. Він більше не сумнівався. Він більше не вагався. Тепер це була не просто гра за гроші. Це був захист. Його сім’ї. І жінки, яка виявилася сильнішою за всіх, хто намагався списати її з рахунків. І завтра мала настати точка, після якої дороги назад уже не буде. Ні для кого.

Офіційне зібрання мало відбутися за кілька днів. Лейла наполягла, щоб усе пройшло в максимально відкритому форматі. Нотаріуси, юридичні представники, незалежні спостерігачі. Навіть представників прокуратури було повідомлено заздалегідь — формально, в межах перевірки фінансових зловживань. Халед і Юсуф не могли відмовитися. Але перш ніж настав день зустрічі, вони зробили останній, найбрудніший хід.

Це сталося на благодійному прийомі, організованому одним із великих фондів Дубая. Лейла не могла пропустити захід: її ім’я значилося серед основних донорів. Зала була заповнена представниками бізнесу, дипломатами, пресою. Усе виглядало бездоганно. М’яке світло, дорогі тканини, тиха музика. Артем стояв поруч із Лейлою, допомагаючи їй рухатися серед гостей. Він відчував напругу в повітрі. Надто багато поглядів, надто багато шепоту.

Халед з’явився раптово.

— Дорогі друзі, — промовив він, звертаючись до невеликої групи гостей, але достатньо голосно, щоб чули довколишні, — дозвольте представити вам дивовижну історію. Молодий чоловік із далекої провінції, який зумів так вдало влаштувати своє життя.

Гості усміхалися, не розуміючи підступу. Юсуф додав із легкою усмішкою:

— Адже не щодня бачиш, як бідний хлопець одружується з мільйонеркою в інвалідному візку.

Тиша повисла різка, неприємна. Хтось нервово кашлянув, хтось відвів погляд. Артем відчув, як кров приливає до обличчя, але залишився нерухомим. Лейла не сказала ні слова, тільки її пальці трохи сильніше стиснули підлокітник візка.

— Ми всі розуміємо, — вів далі Халед із удаваною м’якістю, — що молодість тягнеться до можливостей. Особливо, коли вдома залишаються борги, хвора мати й ризик втратити житло.

Ці слова прозвучали як ляпас. У залі почався тихий шепіт. Артем повільно повернувся до Халеда.

— Ви закінчили? — спитав він спокійно.

— Я просто ділюся фактами, — відповів той.

— Факти — це документи, — рівно промовив Артем. — Усе інше — плітки.

Юсуф хмикнув:

— А ви скажіть гостям, Артеме, ви одружилися з любові?

Запитання повисло в повітрі. Лейла дивилася вперед, не втручаючись. Артем витримав паузу.

— Я одружився чесно, — сказав він. — І ніхто з вас не має права обговорювати мотиви двох дорослих людей.

У його голосі не було агресії, тільки твердість. Але удар було завдано. Деякі партнери Лейли почали переглядатися. В очах читалися сумніви. Після заходу Лейла не промовила в машині жодного слова. Тільки коли вони повернулися додому, вона сказала:

— Це було очікувано.

— Вони хотіли мене принизити, — сказав Артем.

— Ні, — спокійно відповіла вона. — Вони хотіли посіяти сумніви в моїй адекватності. Показати, що я стала жертвою маніпуляції.

Він стиснув кермо: