Я думав, що обвів 70-річну вдову довкола пальця

— спитав він.

— Майже.

Того ж вечора Фатіма передала йому папку.

— Вивчи, — сказала вона коротко.

Усередині були копії фінансових переказів, схеми офшорних компаній, підписи юристів, пов’язаних із Халедом і Юсуфом. Артем зрозумів масштаб. Це вже не просто боротьба за спадок. Це спроба захоплення бізнесу через юридичну маніпуляцію. Він повернувся до кімнати й довго сидів, розглядаючи документи. Він згадав Світле. Згадав батька, який казав: «Якщо йдеш у бійку, будь готовий триматися до кінця». Тепер бійка була не кулаками. Вона була словами, підписами й доказами.

За кілька днів Халед знову зателефонував.

— Ти подумав? — спитав він.

— Думаю, — відповів Артем.

— Не тягни. Час працює проти тебе.

— Або проти вас, — спокійно промовив Артем.

У слухавці повисла пауза.

— Обережніше, — сказав Халед. — У Дубаї не люблять, коли новачки забувають своє місце.

Розмова закінчилася. Артем подивився на Лейлу, яка сиділа біля вікна в образі слабкої жінки.

— Вони починають погрожувати, — сказав він.

— Це означає, що ми близькі до точки, — відповіла вона тихо.

— До якої?

Вона повернула до нього голову.

— До моменту, коли їм доведеться зробити вирішальний хід.

І в її погляді не було страху — тільки холодний розрахунок. Артем розумів: далі буде тільки складніше. І тепер він не просто учасник, він — ключова фігура. І якщо він оступиться, падіння буде гучним.

Тиждень, який Халед дав на роздуми, перетворився на психологічну облогу. Дзвінки почастішали, повідомлення стали коротшими й жорсткішими. Юсуф одного разу навіть з’явився в особняку без попередження — нібито провідати тітоньку. Його усмішка була ввічливою, але очі сканували дім так, ніби він уже приміряв його на себе. Артем продовжував грати роль того, хто вагається. Він не погоджувався, але й не відмовлявся. Він ставив запитання — обережні, ніби продиктовані не стратегією, а розгубленістю.

— А якщо комісія все ж визнає її недієздатною? — спитав він якось у Халеда під час короткої зустрічі в офісі.

— Тоді тобі буде простіше, — відповів той. — Підпишеш папери й отримаєш своє.

— А якщо вона дізнається?

Халед розсміявся:

— Стара навіть не зрозуміє, що сталося.

Артем відчув, як усередині піднімається хвиля гніву, але він утримав обличчя спокійним.

— Мені потрібні гарантії, — сказав він.

— Гроші — найкраща гарантія, — холодно відповів Юсуф.

Ці розмови Артем записував. Акуратно, без метушні. Телефон лежав у кишені, звук приглушений. Кожна фраза — як цеглина в майбутній стіні обвинувачення. В особняку атмосфера згущувалася. Фатіма майже не виходила із закритого крила. Юристи Лейли працювали допізна. Документи готувалися в прискореному режимі. Активи переводилися в трастовий фонд із незалежним управлінням. Підписи ставилися акуратно, без зайвого шуму.

— Ще трохи, — казала Лейла тихо. — Нам потрібно, щоб вони перейшли межу.

І вони її перейшли. Якось увечері Артем отримав анонімне повідомлення. Фотографія його матері біля дому у Світлому. Знята здалеку, чітко, з датою. Серце на мить зупинилося. Слідом прийшов текст: «Бережи тих, хто дорогий. Роби правильний вибір». Він не показав емоцій, але пальці стиснулися так, що побіліли кісточки. Він увійшов до кабінету Лейли без стуку.

— Вони перейшли межу, — сказав він, показуючи телефон.

Лейла довго дивилася на екран. Її обличчя стало кам’яним.

— Це погано для них, — промовила вона тихо.

— Це погроза, — сказав Артем жорстко.

— Це помилка, — поправила вона. Вона повернулася до Фатіми: — Зв’яжися з нашими людьми в прокуратурі. Передай матеріали й додай це повідомлення до справи.

Фатіма кивнула. Артем ходив кабінетом.

— Вони знають про мою сім’ю.

— Вони копали, — спокійно сказала Лейла. — Це очікувано.

— Очікувано?! — він ледь стримався, щоб не підвищити голос. — Це моя мати.

Вона встала, упевнено, без візка, і підійшла до нього.

— Подивися на мене, Артеме.

Він подивився.

— Вони розраховують, що ти злякаєшся, що почнеш діяти імпульсивно. Помилишся.

— А якщо я не витримаю? — спитав він тихо.

— Тоді ми програємо.

Тиша повисла важка. Вона вперше торкнулася його руки не як стратег, а як людина.

— Я не дозволю їм нашкодити твоїй сім’ї, — сказала вона спокійно. — Але ти маєш бути холоднокровним.