Я мовчки залишила йому прощальний подарунок. Неочікувана розв’язка одного дуже зухвалого обману
— Савельєв уже нічого не зробить, — промовила Марія, не обертаючись. — Сьогодні о п’ятій вечора я відправила кур’єра до служби внутрішньої безпеки банку-кредитора. У конверті були не лише записи, Вітю. Там був витяг із реєстру, який мені дала Олена. Твоя коханка, виявляється, не дуже вміє берегти документи, коли їй загрожує реальний строк.
Віктор завмер. Його маска спокою на мить дала тріщину. Кутик лівого ока сіпнувся. Він різко встав, стілець із гуркотом повалився на брудний лінолеум. Марія відчула, як повітря в кімнаті наелектризувалося. Запах його дорогого одеколону став задушливим, змішуючись із смородом застійної води в раковині.
— Ти знищила банк, — прошипів він. — Якщо вони почнуть внутрішнє розслідування, усі рахунки буде заморожено. Будівництво об’єктів стане. Ти розумієш, що ти не просто мене розорила? Ти обнулила нас обох. У нас не залишиться навіть цієї конури, коли прийдуть справжні кредитори.
Марія обернулася. Вона виглядала спокійною, майже умиротвореною. У її руці був старий щоденник у шкіряній палітурці. Вона повільно перегортала сторінки, дивлячись на старі записи про їхні перші успіхи. Про те, як вони раділи першому купленому офісу. Про те, як разом вибирали плитку для тієї самої ванної, де він тепер приймав душ з іншою жінкою.
— «Нас» більше немає, — сказала вона. — Є тільки ти і твої борги. Я підготувала заяву про розлучення з поділом майна, яке ще не обтяжене заставами. Це стара квартира моєї матері й невелика ділянка в передмісті. Усе інше — твоя спадщина. Разом із кримінальними справами про підроблення підписів і шахрайство.
Віктор підійшов до неї впритул. Він був значно вищий, і його тінь повністю закрила її. Він простягнув руку, наче хотів торкнутися її обличчя, але пальці завмерли за кілька сантиметрів від її шкіри. Марія не ворухнулася. Вона відчувала жар, що йшов від його тіла, і бачила кожну дрібну зморшку в кутиках його очей.
— Ти не підеш до кінця, — тихо сказав він. — Ти надто звикла до комфорту. Ти не зможеш жити у світі, де немає особистого водія і сніданків у ресторанах. Ти блефуєш, як і завжди.
Марія дістала з кишені плаща невеликий предмет. Це була та сама касета з диктофона. Маленький прозорий прямокутник із тонкою магнітною стрічкою всередині. На стрічці були записані докази його зради. І не лише фінансової.
Вона повільно підійшла до раковини. Увімкнула холодну воду. Струмінь ударив об метал різким, деренчливим звуком. Марія поклала касету на край і дістала зі склянки для зубних щіток важку запальничку, яку Віктор колись забув у її сумці.
— Я вже живу в цьому світі, — відповіла вона. — Останні два дні я їм дешеву локшину й сплю на матраці, що пахне пліснявою. І знаєш що, Вітю? Тут я вперше за десять років сплю спокійно. Бо мені більше не треба гадати, коли ти вирішиш мене остаточно продати.
Вона чиркнула коліщатком запальнички. Язик полум’я лизнув пластиковий корпус касети. Запах горілого пластику миттєво заповнив кімнату. Віктор сіпнувся, щоб вихопити касету, але Марія розтиснула пальці. Чорний оплавлений клубок упав у раковину, просто під струмінь води. Стрічка всередині зашипіла й перетворилася на марний мотлох…
