Я відмовилася обслуговувати сестру чоловіка і пішла без скандалу, але чоловік не очікував моєї відповіді

«Наталю, благаю, не заявляй до поліції». Я висмикнула руку: «Ти досі хочеш захистити свого чоловіка?» «Я не захищаю його».

Вона заплакала, задихаючись від сліз. «Якщо батька моєї доньки посадять…» Я подивилася на неї: «А коли ти разом із ними входила до моєї кімнати, ти думала, що буде зі мною, якщо в мене заберуть квартиру?» Марина завмерла.

«Я не хочу тобі мститися, але не можу й далі відповідати за помилки твоєї родини». Данило стояв біля дверей, його очі почервоніли: «Наталю, я виступлю свідком».

Я повернулася до нього: «Свідком чого?» «Того, як мама й Олег змусили мене відкрити компанію». Тарас одразу запитав: «У вас є докази?» Данило дістав телефон: «У мене є записи розмов». Лідія Степанівна не знала, що ще пів року тому, після того як змусила сина відкрити компанію, Данило почав записувати всі розмови.

Я подивилася на нього, не знаючи, радіти чи розчаровуватися. Він мав докази, але однаково продовжував підкорятися. Він опустив голову: «Я боявся. Боявся мами, сестри, боявся осоромитися перед родичами». «Але ти ніколи не боявся втратити мене».

Він підвів очі. Мої слова вдарили його, мов ляпас. У цю мить задзвонив телефон Валерія.

Він вислухав співрозмовника й подивився на нас: «Микола Романович несподівано взяв відгул у нотаріальній конторі». Тарас запитав: «Де він зараз?» «Ніхто не знає». Мій телефон також завібрував. Надійшов лист із незнайомої адреси, тема складалася лише з двох слів: «Хочеш повернути?» Я відкрила його. Усередині була фотографія: оригінал свідоцтва про власність на мою квартиру лежав поруч із сьогоднішньою газетою. Текст під фотографією змусив мої руки тремтіти: «Приготуй 6,5 мільйона. Без поліції. Інакше свідоцтво та всі оригінали документів зникнуть». Нижче вказали адресу покинутого складу біля міського морського порту, час зустрічі — 23:00…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇