Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора

— невдоволено спитав Герман. — Ти й без косметики в мене найкрасивіша у світі. Ми вже запізнюємося, поквапся.

Алла поцілувала доньку, на ходу попросила хатню робітницю вкласти дівчинку не пізніше дев’ятої й поспішила за чоловіком. Сьогодні в Германа в компанії був корпоратив. Святкували його з розмахом і в найдорожчому ресторані міста.

У сукні, що облягала струнку фігуру, з красивою складною зачіскою на голові й в ореолі легкого аромату Алла виглядала чудово й була дуже задоволена собою. Ресторан вражав своїм сяючим святковим убранням. Три столи, за якими сиділи перші особи компанії зі своїми дружинами, стояли на невеликому підвищенні, щоб людям у залі було добре видно своїх керівників, коли ті виголошують вітальні промови й нагороджують найкращих працівників.

Алла сиділа поруч із чоловіком і уважно розглядала красивих жінок у святкових убраннях. Раптом відчула, як хтось торкнув її за руку. Подивилася й розгубилася.

Це був Павло, її перший чоловік. Сказала Германові, що відійде на хвилинку, і, взявши Павла під руку, пішла з ним у ту частину ресторану, де було тихіше.
— Ти що, знайома з Германом Романовичем? — здивовано спитав Павло.

— Взагалі-то, я думала, що ти захочеш спитати про дітей, — розчаровано сказала Алла. — А з Германом я давно знайома. А ти як опинився на корпоративі, ти ж ніби в іншій компанії раніше працював.

— Життя, лиходійка, Аллочко! — сумно всміхнувся Павло. — Більше я там не працюю. Зараз на заводі Германа Романовича простим робітником труджуся.

З попереднього місця роботи я пішов не дуже добре, тому в охорону більше не беруть. Хоча мені дуже хочеться працювати охоронцем. Може, ти мені допоможеш?

— Ні, Пашо, я можу, але не хочу допомагати тобі. Ти ненадійна людина. Ти покинув власних дітей.

Ні з днем народження їх не вітав, ні подарунків не дарував, навіть просто не дзвонив ніколи. А ж бо Катя за тобою перший час дуже сумувала.
— А ти дуже добре виглядаєш, — не втримався від компліменту Павло. — Пластичну операцію зробила?

— Та ні, Пашо, ніяких операцій. Просто зустріла людину, яка мене дуже любить, але він уже мене шукає. Вибач, бувай.

Алла швидко пішла до столика, за яким сидів Герман, нетерпляче чекаючи повернення дружини.
— Павло хотів поговорити, — сказала вона чоловікові, — скаржився на життя.
— Аллочко, ти пробач, — винувато промовив Герман. — Я тобі не казав, але твій колишній чоловік записався до мене на особистий прийом.

Він, мабуть, не знав, що ми з тобою одружилися. Павло просився в охорону. Я доручив хлопцям, щоб зібрали мені інформацію про нього.

— І що ж ти дізнався? — спитала Алла.
— А дізнався я про нього дуже нехороші речі, — сказав Герман. Мені доповіли, що в нього була молода коханка.

Він старався довести, що багатий і могутній. Почав красти на заводі. На нього довго й подумати ніхто не міг, але коли спіймали на гарячому, одразу звільнили.

Із квартири попросили, під суд не віддали тільки за колишні заслуги. Кажуть, коли жив із тобою, працював на совість. Я йому запропонував місце різноробочого.

Алла всміхнулася. Їй не було шкода колишнього. А Павло марно намагався зрозуміти, коли він припустився помилки.

Адже тепер, у сорок три роки, він залишився біля розбитого корита — ні сім’ї, ні житла. Добре хоч місце в гуртожитку дали.