Жарт чоловіка на корпоративі обернувся ситуацією, до якої він виявився зовсім не готовим
— Ви забрали мою дружину.
— Я прийняв вашу пропозицію. Ви вимовили її при всіх.
— Це був жарт.
— У жартів теж бувають наслідки.
Денис підвівся.
— Я її поверну.
— Дійте лише в межах закону. Інакше втратите не тільки сім’ю, а й роботу.
У коридорі він зіткнувся з Кірою. Вона йшла з папками, байдужа, свіжа, ніби між ними нічого не було.
— Привіт, — сказала вона без інтересу.
— Як справи? — буркнув він.
— Краще, ніж у тебе.
Вона всміхнулася.
— Чула, дружина пішла. До директора.
— Не твоя справа.
— Я б теж пішла. Ти надто багато про себе уявив.
— Це ти мені кажеш? Ти, яка зустрічалася зі мною за ресторани й подарунки?
Кіра ступила ближче і сказала тихо, майже лагідно:
— Я зустрічалася з тобою, бо було нудно. Ти платив, возив, розважав. Потім осоромився і став марним. Усе просто.
Вона пішла, цокаючи підборами.
Денис стояв у коридорі й відчував, як злість піднімається до горла. На Кіру. На Марину. На директора. На всіх.
Чому вони всі відвернулися?
Увечері, гортаючи вакансії, він натрапив на посаду фінансового аналітика. Дохід був у кілька разів вищий за його власний. Вимоги — досвід, профільна освіта, програми, звіти.
Денис раптом згадав: Марина ж саме цим і займалася.
Він завжди вважав, що вона «сидить удома і щось там робить». Підробляє. Не більше.
А тепер зрозумів: вона заробляла в рази більше за нього. Вона тягнула квартиру, машину, їжу, рахунки, його кредити і навіть його зраду.
Увесь цей час вона тримала їхнє життя на собі.
А він розповідав знайомим, що утримує дружину.
Денис відкинувся на диван і заплющив очі.
Уперше за багато років йому стало по-справжньому соромно.
За тиждень прийшли судові папери.
Розлучення. Поділ майна.
Квартира залишається Марині. Автомобіль — Денисові разом із зобов’язаннями за виплатами. Жодних компенсацій.
Він зателефонував юристові.
Той вислухав і сказав прямо:
— Сперечатися майже марно. Перший внесок був її особистими грошима. Основні платежі йшли з її рахунків. Документи в неї є. Машина оформлена на вас — отже, і зобов’язання ваші. Вона підготувалася дуже ретельно.
Денис поклав слухавку.
Підготувалася.
Отже, не вчора вирішила. Збирала докази. Зберігала документи. Консультувалася.
А він думав, вона нікуди не дінеться.
Два тижні до суду тягнулися безкінечно. На роботі за спиною шепотілися. Кіра відкрито крутилася поруч з іншим керівником. Андрій Павлович більше не викликав Дениса, але й не вітався.
Удома стало гірше.
Брудний посуд. Пил. Порожній холодильник. Немита підлога. Денис не вмів жити сам. Прати починав лише тоді, коли закінчувалися чисті сорочки. Їв напівфабрикати. Рахував гроші до зарплати.
Він пересів із таксі на громадський транспорт. Замість кафе ходив у дешеві їдальні. Купував найпростіші продукти і вперше розумів, що економія — це не слово, а щоденне приниження, якщо до неї не готовий.
У день суду він прийшов заздалегідь. Сидів у коридорі, нервово теребив телефон. Потім з’явилася Марина з адвокатом.
Денис підвівся, але адвокат зупинив його.
— Не треба.
— Я лише поговорю.
— Усе буде сказано в залі.
Слухання минуло швидко.
Марина говорила спокійно й точно. Надала виписки, платежі, документи, підтвердження. Денис слухав, червонів і опускав очі. При сторонніх людях уголос називали його витрати, борги, платежі, гроші, витрачені на зв’язок з іншою жінкою.
Суддя запитала:
