Батько приїхав перевірити ремонт доньки й побачив зовсім не те житло, на яке дав гроші. Розмова з її чоловіком і свекрухою набула несподіваного повороту

Батько поцікавився, на кого оформлені будинок і ділянка. Свекруха підтвердила, що лишається єдиною власницею. Тоді Сергій Павлович спокійно пояснив: гроші доньки не дали їй ані метра цієї власності. Дах, вікна й підлога справді нікуди не зникли, але дача як належала Тамарі Іллівні, так і належить.

Свекруха спалахнула, вирішивши, що від неї вимагають віддати Лері половину ділянки. Лера втомлено заперечила: чужа дача їй не потрібна. Вона не збиралася вкладати туди бодай щось і хотіла лише привести до ладу власне житло.

— Ще заробите, — відмахнулася Тамара Іллівна. — Ви обоє молоді, працюєте, у вас попереду багато часу.

У Лери всередині болісно стиснулося. Три місяці всі суперечки незмінно впиралися в одне: раз вони молоді, значить, можуть знову назбирати, ще почекати й пожити без ремонту. Але чому Тамара Іллівна вважала себе вправі вирішувати це за них?

— Я старша й краще розумію, що в житті важливіше, — заявила Тамара Іллівна.

Антон скривився. Лера запитала, чи чує він матір. Чоловік відповів: Тамара Іллівна лише просила, а остаточне рішення однаково ухвалював він. Це зізнання несподівано зупинило Леру.

Уперше Антон не намагався сховатися за материнським тиском. На запитання, навіщо ж усі ці місяці він пояснював те, що сталося, її впливом, той чесно відповів: так було легше. Сергій Павлович уважно подивився на зятя, а Лера відчула замість злості важке спустошення.

Вона довго заспокоювала себе думкою, що чоловік лише піддався чужому впливу. Тепер ставало ясно: він розумів, що робить, і сам обирав мовчання. Батько запитав, чому донька не прийшла до нього одразу. Лера відвела очі.

Перед весіллям Сергій Павлович якось обережно поцікавився, чи вміє Антон ухвалювати самостійні рішення. Донька тоді образилася й кілька тижнів розмовляла з батьком сухо. Він вибачився і більше не втручався в її шлюб. Саме це попередження тепер заважало Лері зізнатися.

— Мені було соромно, — сказала вона. — Ти довірив гроші мені, а я не змогла їх захистити. Я сподівалася, що Антон усе поверне і ти ніколи не дізнаєшся…