Учні зникли в один день, і лише через роки стало зрозуміло, що сталося насправді

Тридцять п’ять років про зниклий шкільний клас говорили пошепки. Одні вважали цю історію нещасним випадком, інші — страшною таємницею, яку ліс назавжди забрав собі. Але одного дня з хащі вийшла жінка, і все, що люди звикли вважати легендою, виявилося лише початком куди моторошнішої правди.

Ліс стояв нерухомий і глухий, ніби затамував подих. Лише хрипкі вдихи жінки розривали тишу. Вона бігла поміж стовбурами, чіпляючись за гілки, спотикаючись об коріння, ковзаючи по вологій землі. На її обличчі застиг такий жах, ніби за спиною в неї був не просто страх, а сама смерть.

Сил майже не лишилося. Ноги підкошувалися, груди палали, кожен крок давався дедалі важче. Вона ще раз озирнулася, широко розплющивши очі, але побачила лише темряву між деревами. Наступної миті тіло перестало слухатися.

Жінка вилетіла на невелику галявину й упала обличчям до землі. Волога земля холодом ударила в груди. Останнім, що вона встигла розрізнити, було бліде небо над верхівками дерев. Потім світ зник.

Минуло кілька годин, перш ніж на цю галявину вийшов чоловік. Він часто гуляв лісом сам і того дня теж обрав звичний маршрут. Спершу йому здалося, що на землі лежить чийсь кинутий одяг, але, зробивши кілька кроків, він завмер.

Перед ним була жінка.

Чоловік кинувся до неї, опустився навколішки й обережно повернув її голову. Дихання ледь вгадувалося. Шкіра здавалася майже прозорою, губи пересохли, руки були подряпані, тіло виглядало так, ніби вона пройшла крізь довгі муки. Він приклав пальці до її шиї й відчув слабкий пульс.

Вона була жива…