Батьки чоловіка замкнули вагітну невістку в лазні й поїхали на тиждень, але після повернення на них чекала несподівана картина

Крик — це втрата кисню. Вона відступила назад і опустилася навпочіпки. Обличчя у вікні затрималося, почекало реакції й, не дочекавшись, розчаровано зникло.

Біля паркану бурчав мотор. Степан Васильович притримав хвіртку, поки таксист укладав у багажник валізу й обидва пакети, і озирнувся на лазню, над дахом якої ще вився димок.

Погляд затримався на потемнілих дошках довше, ніж зазвичай. До вечора потерпить. Тарас сьогодні з поля повернеться й відімкне. Сама винна, хай посидить, подумає.

Галина Петрівна на ходу набирала повідомлення й задоволено всміхалася екрану.

Машина рушила, хвіртку замкнули ззовні. Оксана дочекалася, поки стихне мотор, і зрозуміла головне: на допомогу домашніх розраховувати нічого.

Вона зачерпнула ковшем із принесеного відра й щедро хлюпнула холодної води на шию, на зап’ястки, на потилицю.

Потім розмахнулася й ударила ковшем по шибці. Осколки бризнули назовні, у проріз потягло вуличним повітрям, яке тут же розчинилося в жарі. Пролізти в таке віконце не зміг би й підліток, а до дверної петлі рука не діставала.

Вона навалилася на двері плечем. Глухий брус, петля ззовні — без шансів. Живіт кам’янів і відпускав.

Стискання, пауза. Вона почала рахувати проміжки й на четвертому колі перестала себе обманювати. Це вже не тренувальні перейми.

Поки дихання рівне, дитині нічого не загрожує. Іншої надії не лишалося. Оксана лягла на дошки підлоги, де дихалося хоч трохи легше.

Вдих на чотири, видих на шість. Потім підвелася й витягнула руку з телефоном до розбитого вікна. Ноги підкошувалися, тягнучий біль посилювався, піт заливав очі. У кутку екрана блимнула одна смужка мережі.

Хотілося написати цілу поему, описати жах, благати, скинути адресу. Але довгий текст не пройде. Вона набрала одне слово — «черемха» — і натиснула «Надіслати»…