Батьки чоловіка замкнули вагітну невістку в лазні й поїхали на тиждень, але після повернення на них чекала несподівана картина

Батьки чоловіка замкнули вагітну невістку в розпеченій лазні, кинувши наостанок: «Знатимеш, як нашому синочкові нерви мотати». Вони зі спокійною совістю поїхали на тиждень до санаторію.

Повернувшись додому й збивши замок, самовпевнений свекор остовпів на порозі.

Упхати речі ніяк не вдавалося. Галина Петрівна з наполегливістю преса трамбувала у валізу другий халат. Зверху ліг кип’ятильник, на нього — банка домашнього лечо.

Уся піраміда пружинила й не давала звести краї.

— Мамо, там же їдальня є, — зауважила Оксана, подаючи свекрусі рушники. — Курорт усе-таки.

— Їдальня. Знаємо ми їхнє меню. Ти їхню казенну підливу їла? Я не збираюся ризикувати шлунком.

Із крісла процесом керував Степан Васильович. Поперек давно відучив його від зайвих рухів і залишив йому тільки командирський голос.

— Галю, ми їдемо на тиждень. Не в еміграцію. На тиждень! А в другому пакеті що стирчить?

Свекруха завмерла, зазирнула всередину й насупилася.

— Не пам’ятаю, — повідомила вона з гідністю. — Але річ явно потрібна.

Оксана подавала то капці, то зубну щітку й оминала багаж по широкій дузі.

Дев’ятий місяць змушував рухатися повільно й розвертатися всім корпусом. Вона спіймала себе на усмішці. Попереду маячив порожній тиждень, перший вільний тиждень за три роки.

Галина Петрівна навалилася на кришку всією вагою, і замок валізи нарешті піддався. Вона випросталася, поправила зачіску й подивилася на невістку так, ніби та щойно матеріалізувалася з повітря.

— Оксанко, там батько зранку лазню натопив. Іди вимий, поки гаряча. Просто зараз. Нагріте дерево легше відмивати. По холодному тільки бруд розмажеш.

Оксана машинально притримала поперек.

— Мамо, мені важко. Там пара. І термін уже підійшов.

— Вагітність — не застуда, — парирувала свекруха, натягуючи легку куртку. — Я до самих пологів грядки полола, і подивися, якого орла виростила.

Оксана перевела погляд на свекра. Двадцять років служби в пожежній охороні, лекції, розмови за вечерею про те, що гаряче повітря валить з ніг раніше, ніж устигнеш злякатися.

Уже він-то знав усе про тісне натоплене приміщення. Степан Васильович захоплено розглядав вулицю крізь вікно.

— Таксі до автовокзалу приїхало, — повідомив він. — Виходимо.

Саме в цю секунду все стало гранично ясно…