Чоловік повернувся додому з пляшкою, а я згадала слова жінки, яку зустріла вранці на вулиці

— Без секретів.

Марина подивилася на букет у його руці й ледь усміхнулася:

— І без шампанського.

Жінку в темній хустці Марина більше не зустріла. Вона кілька разів ходила тією самою дорогою, зупинялася біля старої лавки, вдивлялася в обличчя перехожих. Але ніхто схожий не з’явився.

Іноді їй здавалося, що тієї незнайомки взагалі не існувало. Що це був голос її власного страху, її інтуїції, її неусвідомленої тривоги, яка якимось чином набула людського обличчя й устигла попередити вчасно.

Життя складалося наново повільно, обережно, по шматочках. Воно вже не було таким беззастережно світлим, як у перші дні після весілля. У ньому з’явилося більше правди, більше обережності, більше болю. Але разом із цим у ньому залишилося головне — саме життя. І шанс побудувати його чесніше, ніж раніше.