Звичайний прийом у лікаря несподівано перетворився на тривожну історію після слів 70-річної жінки…

«Хто з вами це зробив?» — зблідла Лариса Сергіївна, оглядаючи сімдесятирічну пацієнтку.

Лампа денного світла гуділа під стелею, заливаючи кабінет рівним білим сяйвом. Пахло антисептиком і щойно вимитим лінолеумом. Звичайний лютневий прийом, третя пацієнтка за ранок.

Лариса Сергіївна натягнула рукавички й повернулася до літньої жінки в кріслі. Картка була тонкою: пацієнтка явно не надто жалувала лікарів візитами. Зикова В.І., сімдесят років, первинний прийом.

Сімдесятирічна жінка вперше прийшла до гінеколога. Нічого незвичного: покоління, яке звикло терпіти й соромилося лікарів.

— Розслабтеся, Віро Іллівно, — м’яко сказала Лариса Сергіївна. — Я буду обережною.

Старенька кивнула, дивлячись у стелю. Її руки стискали край простирадла так міцно, що кісточки пальців побіліли.

Лариса почала огляд — і її пальці завмерли. На тілі пацієнтки тягнувся рубець. Але це був не хірургічний шов, не рівна смуга, яку залишає скальпель. Це було щось інше.

Грубий, рваний, горбистий слід. Наче колись хтось різав не медичним інструментом, а чимось побутовим, важким і незручним. Краї загоїлися нерівно, за десятиліття стягнулися щільним валиком. І при цьому розріз ішов саме там, де треба. Не випадковий поріз, не травма, а свідоме втручання.

Лариса Сергіївна підвела очі на пацієнтку. Голос слухався погано.

— Віро Іллівно… хто з вами це зробив?