Чоловік вирішив вигнати мене з дому просто в день мого народження. Сюрприз, який чекав на нього і всю його родину за секунду потому

Ти ж казав, що там усе схоплено, що ти ось-ось отримаєш підвищення! Ми ж вклали все! Усе!

— Він… він сказав, що «Мегастрой» розірвав усі контракти, — мовив Стас, його очі бігали, намагаючись знайти хоч якусь опору в світі, що руйнувався, — і зажадали негайного повернення всіх відстрочених платежів. Якщо ми не заплатимо — фірма банкрут. А він… мене звільнив. Сказав, що через особистий конфлікт із головним постачальником, який, виявляється, Катин батько.

Світлана відсахнулася, і її обличчя стало виразом жаху, а не гніву. Вона перейшла від уїдливого співчуття до паніки, усвідомивши, що слова Каті — не блеф, а реальність, яка торкнеться її.

— Мамо, у нього ж зарплата була! А в нас же… наша фірма! Ти ж знаєш, що вся ця квартира в іпотеці, і ми її платили! А ми свої заощадження…

— Зачекай. — Катя перебила Світлану, її усмішка стала ширшою, але не теплішою, а радше хижішою. — Це тільки початок, люба моя родичко. Знаєш, що найцікавіше? За останні два роки, поки Стас брав великі кредити на розвиток бізнесу, він закладав не лише вашу квартиру, яку ти, Стасе, оформив на себе, хоча третина початкового внеску була від моєї бабусі. А й свої зобов’язання перед субпідрядниками, яким він обіцяв вигідні контракти, якщо вони увійдуть у частку. Він брав передоплати, які не збирався відпрацьовувати. І він використовував моє ім’я як гаранта стабільності, кажучи всім, що я — фінансова консультантка в його бізнесі, хоча я навіть не знала про масштаби його афер, бо ти, Стасе, вміло ховав усі кінці.

— Ти брешеш! — закричав Стас, схоплюючись на ноги. Його тіло тремтіло від безсилого гніву й страху. — Ти просто хочеш очорнити мене!

— Невже? — Катя дістала зі своєї сумочки товсту, важку теку й кинула її на стіл поверх його шлюбних паперів.

Тека з гуркотом упала, розсипаючись по столу, демонструючи не лише сухі юридичні документи, а й роздруківки електронних листів, деталізацію банківських переказів, скриншоти листувань у месенджерах. У ній було листування із субпідрядниками, копії боргових розписок, складених, я б сказала, дуже грамотно, і, головне, запис твоєї розмови з Веронікою, де ти хизуєшся, як спритно кинеш усіх, щойно отримаєш відкат від наступного великого контракту, який мав відбутися лише завдяки моєму батькові. Ти казав: «Ця дурепа Катька навіть не здогадається, що заклала свою частку в квартирі, і як ти її роззуєш, коли вона стане тобі непотрібна».

Стас кинувся до теки, намагаючись схопити документи, але Олена вчепилася йому в плече, її нігті вп’ялися йому в шкіру.

— Стій, які розписки?! Катю, ти не можеш, це кримінальна справа!

— Звісно, можу, я ж фінансова консультантка, пам’ятаєш? Я вмію працювати з документами. — Катя знизала плечима. — Мій тато завжди вчив мене: якщо ти вступаєш у гру, будь готова до того, що карти можуть змінитися будь-якої миті. І ніколи не недооцінюй противника. Твій головний промах, Стасе, був у тому, що ти вирішив, ніби я пустушка.

Вона повернулася й неспішно попрямувала до дверей, зупинившись на порозі, ніби перед останнім актом п’єси, де вона була режисеркою і головною героїнею.

— Ти хотів, щоб я забралася геть із моєї квартири, Стасе. Я пішла. Тепер ти залишаєшся у своїй квартирі, оформленій на тебе. І з нею — всі твої борги, всі твої судові позови, всі твої ошукані субпідрядники, які зараз дізнаються, що ти банкрут і що «Мегастрой» більше не твій партнер. Удачі тобі. Житимеш як король. Без королівства…

Його обличчя було вже не сірим, а попелястим, на ньому читалися шок і цілковите спустошення.

— А Вероніка… — прохрипів він, хапаючи ротом повітря, ніби тонув. — Ти думаєш, вона буде зі мною, коли дізнається, що в мене немає ні роботи, ні грошей, ні майбутнього?