Чоловік заявив, що різницю в наших зарплатах я тепер маю віддавати його матері. Свекруха приїхала по першу «виплату», але біля дверей на неї чекав сюрприз

У п’ятницю Дарина поїхала до дідуся. Мирон Григорович і в сімдесят п’ять залишався бадьорим: рухався швидше за багатьох людей молодшого віку, зберіг гострий розум і невгасимий характер. Нещодавно він купив невелику дачну ділянку біля соснового лісу. Місце було тихе, повітря чисте, однак разом із будиночком йому дісталася серйозна проблема.

— Помилуйся, онучко, яку спадщину залишили колишні господарі, — сказав дід, указуючи на перекошений сарай і захаращену кімнату на першому поверсі.

Обидва приміщення виявилися забитими майже до стелі. У них гнили розсохлі тумби, стояла величезна полірована шафа зі старих деревних плит, валялися продавлені крісла з жовтим поролоном, що стирчав назовні, дошки й облізлий диван. Особливе місце посідав важкий чавунний умивальник із іржавою діркою.

На дивані серед пилу й мишачого посліду сидів величезний рудий кіт із сусідньої ділянки. Дід прозвав його Інспектором. Кіт подивився на Дарину з таким презирством, ніби саме вона відповідала за безлад.

— Викликав людей, щоб усе це вивезли, — поскаржився Мирон Григорович, почухавши кота за вухом. — Насчитали двадцять п’ять тисяч. У них і час оплачується, і важкі речі окремо. За таку ціну простіше було б знести сарай разом із вмістом. А мені ще дах лагодити, кожну витрату доводиться рахувати.

Дарина повільно обійшла купу мотлоху. Вона відразу побачила, що жодної цінності тут немає: дешеві матеріали, згнила деревина, іржавий метал. Але погляд затримався спершу на громіздкій шафі, потім на умивальнику. У пам’яті сплив недавній монолог Валентини Петрівни про те, що невістці давно час «компенсувати» Олегові власний успіх.

Думка виникла миттєво. Вона була настільки простою й доречною, що Дарина мимоволі всміхнулася.

— Дідусю, нічого не викидай і нікого більше не наймай, — сказала вона, дістаючи телефон. — Я пришлю тобі таких помічників, які самі оплатять задоволення винести весь цей мотлох. Від тебе знадобиться тільки трохи підіграти.

Вона пояснила задум. Мирон Григорович спершу поперхнувся чаєм, потім недовірливо перепитав, а за хвилину сміявся так голосно, що Інспектор шмигнув під старе крісло. У цю мить план остаточно набув форми…