Чоловік заявив, що різницю в наших зарплатах я тепер маю віддавати його матері. Свекруха приїхала по першу «виплату», але біля дверей на неї чекав сюрприз

У вівторок Дарина провела звичайну зміну: встановила три коронки, вислухала скарги пацієнтів на погоду й повернулася додому. Олег чекав на неї на кухні. Він був ретельно зачесаний, сидів у чистій сорочці й тримався з нарочитою суворістю. Так мають вигляд люди, які збираються виголосити очевидну нісенітницю, але заздалегідь вважають її мудрим рішенням.

Їжа на плиті давно охолола.

— Сідай, — наказав Олег, вказавши на табурет. — Нам треба обговорити наше майбутнє й відновити фінансову справедливість.

Дарина сіла й схрестила руки на грудях. Чоловік набрав повітря, випнув груди й ударив долонею по столу. Чашка поруч тихо дзенькнула.

— Мама через нас ночами не спить. Їй боляче бачити, що дружина заробляє більше за чоловіка. Це руйнує мою впевненість, заважає розкрити здібності й узагалі неправильно впливає на сім’ю. Тому ми ухвалили рішення.

Він зробив паузу, насолоджуючись важливістю моменту.

— Відтепер різницю між нашими доходами, вісімдесят тисяч щомісяця, ти віддаватимеш мамі. Так їй не доведеться переживати, що її син приносить додому менше за невістку. Вона вже їде по першу виплату.

За вікном загудів сміттєвоз. Дарина відзначила про себе, як вдало він з’явився саме зараз. Скандалити їй не хотілося. Можна було кричати, розмахувати квитанціями й перелічувати, хто оплачує квартиру, продукти й майже всі спільні витрати, але суперечка з людьми, переконаними у своєму праві на чужий дохід, нічого б не змінила. Дарина воліла діяти спокійніше й точніше.

— Отже, вісімдесят тисяч? Щоб твоїй мамі не було прикро?

— Саме так, — Олег переможно підвів підборіддя. — І обговорювати тут нічого. Ти зобов’язана відшкодувати мені моральну шкоду від свого трудоголізму.

Дарина подивилася на нього спокійно, майже задумливо. У передпокої тієї ж миті пролунав дзвінок…