Чоловік зізнався біля лікарняного ліжка Лариси, але після його слів вона попросила санітарку таємно викликати адвоката

Він повертався думками до палати, до її блідого, змарнілого обличчя. Згадував, що шепотів біля ліжка, як радів, упевнений, що вона нічого не чує. А вона чула. Зрозуміла його й устигла відповісти ударом, після якого йому вже не підвестися.

Денис заплющив очі. У камері було водночас задушливо й холодно; долинало капання води, хропів сусід. Навколо все тривало, а його власне життя наче зупинилося.

Він подумав про Марину. Небезпеку вона відчула й пішла вчасно. Була розумнішою за нього — завжди. Користувалася ним так само, як він користувався Ларисою.

Повернувшись до стіни, Денис перебирав подумки те, що на нього чекало: завтра черговий допит, за ним суд і вирок. Двадцять років. А можливо, більше. Він був упевнений, що звільнення не дочекається: у його віці такий строк здавався смертним вироком.

Він гірко всміхнувся. Лариса розуміла, що робить. Життя йому залишила, а все, заради чого він жив, забрала. Для нього це було страшніше за смерть.

Ззовні пройшли люди — конвой привів нового в’язня. Брязнули двері сусідньої камери. Денис навіть не повернувся. Йому було байдуже; Ларисина перемога була цілковитою.

Через пів року несподівано швидко настала весна. Місто пахло свіжою зеленню. Юлія стояла біля вікна нової квартири, розглядаючи проспект унизу. Світлі просторі кімнати, високі стелі — тепер усе це було її житлом, купленим за Ларисині гроші.

На той час розслідування завершилося й кримінальна справа Сорокіна надійшла до суду. Закінчився й цивільний спір: заповіт визнали законним, волю Ширяєвої — обґрунтованою, а Денисові відмовили в його вимогах. Будинок, клініки, комерційна нерухомість і рахунки офіційно перейшли Юлії.

Вона все ще насилу вірила, що мільйонами розпоряджається саме вона. Лише пів року тому грошей відчайдушно бракувало.

Із цих думок її вивів дзвінок адвоката.

— Юліє Іванівно, вирок оголошуватимуть завтра. Прийдете?

— Обов’язково прийду.

— Тоді о дев’ятій ранку чекаю на вас біля суду.

Наступного дня біля входу до обласного суду її вже зустрічали Олексій Артемович і Ніна. Пройшовши крізь металошукачі, вони піднялися на третій поверх. Невелика зала була повна: журналісти, адвокати, родичі інших підсудних.

За ґратами сидів Денис — схудлий, змарнілий, зі щетиною на обличчі. Поруч була Марина. Їй висунули менш тяжкі обвинувачення, але вона теж була підсудною. Не відводячи очей від підлоги, вона уникала зустрічатися з будь-ким поглядом.

З’явилася суддя, сувора жінка середніх літ; над мантією білів комірець. Усі підвелися. Сівши, вона надягла окуляри й розкрила теку.

— Обласний суд розглянув кримінальну справу за обвинуваченням Сорокіна Дениса Леонідовича у вбивстві, незаконному позбавленні волі та викраденні людини й установив такі обставини. — Суддя почала читати вирок. Юлія вслухалася, не пропускаючи жодного слова. — Сорокін мав намір заволодіти майном своєї дружини, Ширяєвої Лариси Василівни. Для цього він систематично додавав до її їжі та напоїв токсичні препарати, які застосовують у паліативній медицині. Унаслідок цього в потерпілої розвинулася поліорганна недостатність, що спричинила смерть.

Суддя перегорнула аркуш.

— Винуватість підсудного встановлено сукупністю доказів. Судово-медична експертиза виявила в організмі загиблої токсичну речовину в концентрації, що виключає випадкове потрапляння. Фармацевт Цвєткова підтвердила продаж препарату без рецепта. Суд дослідив записи камер аптеки та клініки, свідчення Кравець Юлії Іванівни й аудіозапис зізнання Сорокіна, зроблений під час викрадення Кравець.

Денис не рухався. Зуби його були стиснуті.

— Підсудний також викрав Кравець, домагаючись відмови від спадщини, побив її та погрожував убивством, — продовжила суддя. — Це підтверджено потерпілою, свідками, зокрема поліцейськими, які знайшли її в покинутому ангарі, результатами медичного огляду та записом погроз. — Вона зупинилася й подивилася на Дениса. — Суд визнає його вину повністю доведеною. Обставин, що пом’якшують покарання, не встановлено. Обтяжувальними є корисливі мотиви й особлива жорстокість щодо близької людини. Підсудний не визнав вини й не розкаявся.

Юлія стиснула руки, що лежали на колінах. Гуменюк заспокійливо торкнувся її плеча.

— Суд постановив визнати Сорокіна Дениса Леонідовича винним у вбивстві, незаконному позбавленні волі та викраденні людини, — зачитала суддя резолютивну частину. — Остаточне покарання за сукупністю злочинів — двадцять два роки позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму.

Денис сіпнувся й учепився в ґрати. Поруч схлипнула Марина.

— Сидоренко Марину Іванівну визнати винною в пособництві незаконному позбавленню волі та викраденню людини. Призначити сім років позбавлення волі у виправній колонії загального режиму. — Суддя закрила теку. — Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку. Засідання закрито…