Чому після похорону все село почало перешіптуватися про те, що знайшли в господарстві вдови

Ранкове світло вихопило з напівтемряви кухні розсипану на столі графітову крихту. Недогризок простого олівця сточився до самого основи, дряпаючи щільний папір жорстким деревом. Олена сиділа в тій самій позі, що й раннім вечором. Спина затерпла, озиваючись тупим, тягучим болем між лопатками при кожному неглибокому вдиху. На столі височіла стоска списаних аркушів, вирваних зі старого шкільного зошита.

Вона методично виписувала дати транзакцій і номери договорів із товстої сірої папки. У схемі Віктора зяяла одна критична прогалина. Банк видав цільовий кредит на купівлю обладнання конкретної марки. Але в документах не було жодного паперу, що підтверджував би: банк знав про заводський брак до переказу грошей постачальникові.

Звук першого приміського автобуса розірвав густу ранкову тишу. Олена зібрала аркуші, акуратно склала їх у пластиковий файл і вклала всередину потертої сірої папки. Білизняна гумка натяглася з тихим рипом, ледве втримуючи розбухлий об’єм картону. Вона натягла строгу чорну спідницю й застебнула ґудзики світлої блузки. Тканина пахла нафталіном і довгим зберіганням у темній шафі.

Бурун у вольєрі з сітки-рабиці глухо вдарився об сітку. Пес не гавкав, лише проводжав господиню важким, немиготливим поглядом жовтих очей. Дорога до районного центру зайняла майже годину. Старий автобус жорстко підкидало на дорожніх вибоїнах, а в салоні густо пахло нагрітим дерматином сидінь і їдкими вихлопними газами.

Відділення банку в центрі району зустріло її різким потоком крижаного кондиціонованого повітря. На підлозі осліпливо блищав свіжовимитий білий кахель. Охоронець у бездоганно випрасуваній формі байдуже ковзнув по ній поглядом і відвернувся до монітора системи відеоспостереження. Олена підійшла до стійки адміністратора й витягла талон із номером. Апарат виплюнув прямокутник тонкого термопаперу із сухим паперовим тріском.

Очікування розтяглося на сорок нескінченних хвилин. Пластикові стільці в зоні для клієнтів врізалися в спину жорсткими, незручними краями. Монотонно, раз на кілька хвилин, пищав електронний дисплей над дверима кабінетів. Нарешті на табло загорівся її номер. Олена штовхнула важкі скляні двері з масивною металевою ручкою й табличкою «Кредитний відділ».

За просторим столом із білого пластику сидів молодий клерк у вузькій синій краватці. На бейджі значилося: «Руслан Ткаченко, старший спеціаліст». Він швидко клацав комп’ютерною мишкою, не відриваючи примруженого погляду від монітора. У кабінеті пахло дорогим цитрусовим парфумом і свіжим, кислуватим тонером для лазерного принтера.

— Слухаю вас, — кинув клерк, продовжуючи ритмічно натискати на кнопку миші…