Дівчина зникла. Сюрприз, який чекав на її рідних через 11 років
«Нехай береже тебе». Я розцілувала його, пообіцяла писати щотижня, махнула рукою й пройшла на посадку.
Літак злетів рано-вранці, сьомого грудня сімдесят дев’ятого року. В ілюмінаторі залишилася засніжена столиця, і я думала, що побачу її знову в червні. Я не знала, що мине одинадцять років, перш ніж я знову ступлю на цю землю.
Я не знала, що та Іра Соколова, студентка університету, наречена Андрія, донька фронтовика, помре в афганських горах. І на її місці народиться зовсім інша людина. Але поки я дивилася в ілюмінатор і усміхалася, попереду була пригода.
Спека вдарила в обличчя, щойно я спустилася трапом. Грудень, а відчуття, ніби липень у спекотних краях. Кабул зустрів нас пилом, шумом і таким яскравим сонцем, що очі засльозилися.
Я ніколи не була за кордоном, і навіть повітря тут здавалося іншим. Сухим, пряним, просякнутим запахами, яких я не могла визначити. Нас зустрічали військові.
Підтягнуті майори з автоматами й утомленими обличчями. Один із них, майор Петров, кремезний чоловік років сорока з вигорілими на сонці бровами, провів інструктаж просто біля літака. «Запам’ятайте раз і назавжди: за периметр охоронюваної зони без супроводу — ані кроку.
У місто тільки групами й з охороною, після шостої вечора — нікуди. Тут іде війна, хоч удома вам про це не казали». Ми перезирнулися.
Яка війна? Нам казали, що ми їдемо допомагати дружньому урядові. Петров усміхнувся криво: «Ага, дружньому, який народ хоче скинути».
«Моджахеди контролюють половину провінцій, щоночі обстріли, вибухи. Тож очі ширше розплющуйте й голови в пісок не ховайте». Нас розмістили в гуртожитку для іноземців при освітньому центрі.
Кімната на двох, умивальники в коридорі, вікна з ґратами. Моєю сусідкою стала Лєна Маркова, медсестра з великого північного міста. Весела дівчина з косою до пояса.
Перші дні я працювала перекладачкою при групі інженерів, які проєктували іригаційну систему. Їздили в кабульські установи, спілкувалися з афганськими колегами. Моя дарі виявилася цілком на рівні, хоча місцевий акцент спершу різав слух.
Кабул був дивним містом, сумішшю середньовіччя й спроб сучасності. Глиняні дували й типові бетонні п’ятиповерхівки. Жінки в паранджі й дівчата в джинсах.
Старий базар, де торгували килимами й прянощами, і нові урядові будівлі з портретами вождів. Я закохалася в це місто одразу: у його барви, запахи, в обличчя людей. Увечері ми з Лєною гуляли територією нашого військового містечка, і я писала довгі листи Андрієві.
«Любий, ти не уявляєш, як тут красиво. Гори навколо, наче декорації до казки. Люди привітні, вдячні за допомогу».
«Робота цікава, я відчуваю, що справді приношу користь. Сумую за тобою страшенно, але час летить швидко. Залишилося п’ять місяців».
Та були й тривожні знаки, яких я тоді не хотіла помічати. Вибухи вночі, далекі, глухі, гелікоптери над містом. Блокпости на кожному перехресті.
І люди. Дехто дивився на нас із такою ненавистю, що ставало моторошно. Якось я ходила на базар з охороною, купити сувеніри для батьків.
Вибирала розписану шкатулку, торгувалася з продавцем і раптом відчула, що хтось пильно дивиться на мене. Обернулася. У натовпі стояв чоловік у чорному тюрбані.
Він не відводив погляду, і в його очах було щось холодне, оцінювальне. Охоронець, рядовий Макаров, помітив моє збентеження. «Йдемо звідси, швидко».
Ми пішли, але дорогою я спитала, що це було. «Розвідник, вони вишукують цілі, запам’ятовують обличчя, маршрути. Потім передають моджахедам».
«Вас особливо примічають: жінка, молода, без охорони легко взяти. За вас добра ціна». «Яка ціна?»
«За іноземних полонених платять або міняють на своїх. А жінок…» Тут Макаров зам’явся. «Коротше, будьте обережні».
Тоді я відмахнулася, мені здавалося, що він згущує фарби. Я ж під захистом, зі мною охорона. Усе буде добре.
Увечері того ж дня майор Петров зібрав нас усіх у їдальні. «Обстановка погіршується, учора обстріляли колону під Джелалабадом. Троє вбитих».
«Позавчора замінували дорогу в Баграм. Наказ згори: жінок із Кабула не випускати. Працюйте тільки тут, у місті, і тільки з супроводом».
Одна з медсестер обурилася:
