До моргу доправили загиблого солдата, але під час огляду патологоанатом виявив несподівану деталь

Щойно розмова обірвалася, Олег Петрович набрав номер доньки. Дарина відповіла не відразу: у неї тривала лекція.

— Ти зараз де?

— В інституті, тату. Що сталося?

Він змусив себе говорити рівніше.

— Нічого. Просто сьогодні не сідай в автобус. Візьми таксі й одразу їдь додому, я все оплачу.

— У тебе дивний голос. Ти точно гаразд?

— Усе нормально, Даринко. Тільки зроби, як я прошу.

До вечора лікар перебирає можливі пояснення. Хтось простежив за ним, дізнався про знімки й за лічені години зібрав відомості про Дарину. Звертатися по допомогу він боявся: той, хто телефонував, міг стежити і за інститутом, і за його домом.

На призначений час парк майже спорожнів. Рідкі перехожі поспішали сховатися від сирості, ліхтарі відбивалися в мокрому асфальті. Біля пам’ятника Гнатюка чекали двоє. Високий худорлявий чоловік дивився уважно й холодно; поруч стояв кремезний супутник зі шрамом на щоці.

— Сідайте, докторе, — звелів високий, вказуючи на лаву. — І віддайте телефон.

— Спершу назвіться.

— Імена вам не допоможуть. Досить знати, що нас цікавить малюнок на спині загиблого.

Гнатюк неохоче простягнув апарат. Незнайомець не знайшов знімків в основній галереї, відкрив папку нещодавно видалених файлів і відновив їх. Потім збільшив зображення й задоволено кивнув.

— Якість непогана, але частина дрібних знаків спотворена. Нам знадобляться точні пропорції та розміри. Відтворіть карту з пам’яті.

Чоловік зі шрамом дістав планшет зі стилусом і поклав лікареві на коліна.

— Ви роками запам’ятовуєте найдрібніші ушкодження й деталі. Не змушуйте нас сумніватися у вашій професійній пам’яті.

— Я відмовлюся.

Високий трохи нахилився до нього.

— Тоді вранці Дарина не прокинеться. Невеликий укол уві сні, природна зупинка серця — ви, як лікар, знаєте, наскільки правдоподібно це виглядатиме.

Олег Петрович узяв стилус. Понад годину він відтворював лінії, цифри й позначки, намагаючись не показати, як тремтять руки. Коли малюнок був завершений, високий ретельно звірив його зі світлинами.

У пам’яті спливали освітлені лампою ділянки шкіри, положення лопаток, відстань між знаками. Лікар навмисне працював повільно, сподіваючись виграти час, але щоразу, коли він зволікав, чоловік зі шрамом нетерпляче поглядав на годинник. Хотілося помилитися, однак страх, що обман помітять і відіграються на Дарині, змушував відтворювати побачене чесно.

— Є розбіжності. Доведеться перевірити все за оригіналом.

— Тіла в морзі вже немає. Його забрали військові.

— Нам відомо, де воно перебуває. Завтра о восьмій ранку по вас приїдуть. Ви оглянете татуювання ще раз.

— Я маю бути на роботі.

— Візьміть лікарняний, вигадайте конференцію — це ваш клопіт. Головне, щоб уранці ви були готові…