Свекруха знову прийшла по гроші, не знаючи, що її син уже два тижні не живе в цій квартирі
— Ти взагалі розумієш, на кого зараз батіг кришиш? Я — годувальник.
— Я — чоловік у самому розквіті сил. А ти мені шкарпетки в сумку жбурляєш через якесь невинне листування в телефоні.
Богдан стояв посеред вузького коридору, настовбурчившись, мов скривджений індик, у якого просто з-під дзьоба поцупили святкове корито із зерном.
Оксана й бровою не повела. Вона акуратно, з крижаною методичністю досвідченого м’ясника, що розбирає тушу, складала речі чоловіка в об’ємний баул у синьо-червону клітинку. Сльози, істерики, охи, зітхання над розбитим коритом сімейного щастя — це для героїнь дешевих серіалів.
Оксана була жінкою до зубовного скреготу практичною. Якщо молоко остаточно скисло, його негайно виливають у раковину, а не влаштовують за ним урочисті поминки з оркестром.
— Невинне листування, кажеш?
Оксана застебнула блискавку на баулі так різко, що звук нагадав роботу циркулярної пилки.
— Твій персик чекає на свого джмеля в бухгалтерії. Це тепер так річні звіти зводять?
Богдан спробував удавати праведний гнів, але його обличчя зрадницьки пішло червоними плямами від вух аж до кадика. Спійманий на гарячому, він дуже скидався на здутий повітряний шарик, з якого разом випустили весь гелій.
Оксана на власні очі бачила не лише листування. Годиною раніше вона вирішила навідатися до Богдана просто на роботу й застала годувальника в підсобці. Той активно досліджував неосяжні простори старшої бухгалтерки Марини, дами з формами настільки видатними, що її щоки нагадували дві щойно спечені здоби, а габарити дозволяли займати відразу півтора офісного крісла.
— Це криза середнього віку. Мені потрібне було розуміння. — Богдан зробив останню жалюгідну спробу, притискаючи до грудей вудку, наче рятувальне коло.
— Розуміння знайдеш у холодильнику в Марини. Кажуть, вона чудово ліпить пельмені.
— Вихід там. — Оксана вказала на відчинені двері, підштовхнувши ногою картатий баул. — І вудку прихопи, будеш у бухгалтерії в акваріумі карасів ловити…
