У свій день народження чоловік повідомив про розлучення й переказ грошей своїй матері, але дружина відреагувала зовсім не так, як вони очікували

— Диван посунь правіше, ще правіше, Сергійку! Він тут усю карму квартири перекриває.

— У мене від цього переставляння меблів навіть здоровий суглоб ниє, не те що хворий. — Оксана завмерла у дверях вітальні з тацею в руках. На таці стояли три чашки трав’яного чаю.

Час наближався до другої години дня. До її офіційного святкового обіду лишалося зовсім трохи. Але родичка матеріалізувалася на порозі ще зранку, уже добряче зіпсувавши настрій.

Свекруха Людмила Петрівна височіла посеред кімнати, вказуючи затиснутим у руці згорнутим журналом, куди саме її син має тягти важезний кутовий диван. При цьому жінка спиралася на тростину з такою театральною грацією, ніби позувала для портрета повітової аристократки.

Сергій, сопучи й червоніючи, штовхав меблі по паркету. — Людмило Петрівно, ви б не старалися так! — спокійно мовила Оксана, ставлячи тацю на край столу. — Диван важкий, паркет подряпаєте.

— А ти, Оксаночко, не вказуй. У своєму домі вказуватимеш, а тут житло спільне. — Свекруха спритно розвернулася на підборах.

Тростина при цьому навіть не торкнулася підлоги. — І взагалі, у тебе сьогодні день народження. Жінка в такий день має осмислювати прожиті роки, а не над паркетом тремтіти.

Оксана лише поправила рушник. «Спільне житло», ну звісно. Квартира дісталася Оксані від бабусі, але Сергій останні п’ять років любив називати її «нашим сімейним гніздечком», головно тому, що колись власноруч прикрутив плінтуси в коридорі.

Цей день від самого ранку пішов шкереберть. Оксана планувала провести ранок у тиші, неквапом накришити салати, запекти качку з яблуками й підготувати головний сюрприз. Цінний, ретельно продуманий сюрприз для цієї самої жінки з тростиною, яка зараз перевіряла пальцем пил на верхніх полицях книжкового стелажа…