Фатальна помилка альфонса, який не дочитав до кінця договір купівлі-продажу

До будинку вона дісталася рано-вранці, коли над обрієм тільки-но починало підійматися світло. Швидко занесла валізу, розпакувала найнеобхідніші речі, приготувала на новій плиті просту вечерю з продуктів, куплених у цілодобовому магазині, і лягла спати в спальні, що пахла свіжим деревом, чистою білизною й морським повітрям.

Прокинулася вона від гучного наполегливого стукоту у двері.

Аліна різко сіла на ліжку. Спершу не зрозуміла, де перебуває. Потім згадала: новий будинок, море, ранок. І тут-таки насторожилася. Хто міг прийти до неї так рано в місці, де вона ще нікого не знала?

Вона обережно підійшла до дверей, відчинила — і завмерла.

На порозі стояв Вадим. На його обличчі грала гидка самовдоволена посмішка.

— Ну що, люба, отримала мій прощальний подарунок? — спитав він, окидаючи поглядом хол.

— Ти про документи на розлучення? Отримала, дякую за швидкість, — відповіла Аліна, намагаючись говорити рівно. — Але мене більше цікавить інше. Чому ти тут? І як ти взагалі дізнався цю адресу?

Вадим насмішкувато знизав плечима й зробив крок уперед.

— Твій телефон майже завжди валявся без пароля. Відстежити листування з рієлтором і твої поїздки було неважко. Але в мене до тебе теж запитання. Що ти тут робиш, господине? Якщо ти через сльози погано прочитала папери, нагадаю: я подав позов на поділ майна. А отже, цей милий будиночок біля моря теж мій. Тож без істерик збирай речі й їдь до матусі жалітися.

Аліна подивилася на нього. Секунду мовчала. А потім раптом розсміялася — голосно, щиро, майже весело.

Вадим від несподіванки завмер. Такої реакції він явно не очікував.

— Ти, Вадиме, виявляється, ще жалюгідніший покидьок, ніж я думала, — сказала вона, відсміявшись. — Я підтримувала тебе, вкладала в тебе сили, час, душу. Допомагала тобі стати тим, ким ти так пишаєшся. І отак ти вирішив зі мною вчинити?