Фатальна помилка автохама, який не знав, за якою адресою поспішали рятувальники

Марія, помітивши дивну зміну в поведінці нахабного водія, на мить завмерла зі шприцом у руці. Вона бачила, як обличчя цього пихатого чоловіка стрімко втрачає барви, стаючи блідішим, ніж у вмираючого на каталці. Дівчина не розуміла, що саме спричинило таку миттєву й моторошну переміну в його вигляді. — Ваню… — зірвалося з губ Сергія надламаним, майже невпізнанним шепотом, сповненим невимовної муки.

Чоловік простягнув тремтячу руку до обличчя хлопця, бажаючи торкнутися його холодної, вкритої випариною шкіри. Однак Марія, миттєво опанувавши себе, різко відштовхнула його долоню з несподіваною для такої крихкої дівчини силою. — Не смій торкатися його своїми брудними руками! — закричала вона, загороджуючи пацієнта своїм тілом, мов щитом. У цю мить у відчинений салон застрибнув Олександр, чий одяг був наскрізь просякнутий придорожньою багнюкою й холодною водою.

Він був готовий до нової сутички, стискаючи кулаки й важко дихаючи від переповненого його справедливого гніву. Але вигляд зламаного, буквально меншого на зріст ворога змусив досвідченого водія в недоумінні зупинитися. Сергій не звертав на них жодної уваги, його розширені від жаху очі були прикуті лише до Івана. Він згадав їхню останню зустріч, яка закінчилася потворним скандалом і взаємними образами.

Тоді він, успішний бізнесмен, висміював вибір молодшого брата, називаючи його рішення вирушити на передову дурістю. Він пам’ятав, як кинув Іванові в обличчя образливі слова про те, що такі, як він, — просто гарматне м’ясо. Брат тоді нічого не відповів, лише подивився на нього з тихим, глибоким смутком і спокійною гідністю. Тепер ця гідність була закарбована на обличчі Івана печаттю передсмертного страждання й нестерпного болю.

Усвідомлення того, що саме він, Сергій, щойно вкрав у рідного брата останні хвилини життя, обрушилося на нього лавиною. Кожна секунда його безглуздого скандалу на трасі тепер здавалася йому ударом гострого ножа по власному серцю. П’ять хвилин, витрачених на демонстрацію своєї уявної переваги, могли коштувати життя єдиній близькій людині. Монітор життєзабезпечення знову подав тривожний уривчастий сигнал, вириваючи Сергія з лап паралізуючого шоку.

Реальність повернулася до нього з подвоєною силою, обпікаючи легені крижаним повітрям осінньої дощової ночі. Він зрозумів, що стоїть на порозі найстрашнішої втрати у своєму порожньому й безглуздому житті. — Це мій брат… Це мій молодший брат Ванечка! — закричав Сергій, і в його голосі почулися перші істеричні нотки. Він упав на коліна просто в калюжу на підлозі фургона, закриваючи обличчя руками в пориві дикого, неконтрольованого відчаю.

Плечі чоловіка судомно здригалися, а крізь щільно стиснуті пальці почали просочуватися перші гарячі сльози. Це були сльози людини, яка раптом усвідомила всю глибину свого падіння й нікчемності. Олександр і Марія обмінялися швидкими, сповненими важкого подиву й шоку поглядами. Вони аж ніяк не чекали, що цей пихатий мажор на дорогому джипі виявиться родичем їхнього пораненого бійця.

Тиша в машині стала такою гнітючою, що, здавалося, її можна було торкнутися руками. Марія першою опанувала себе, розуміючи, що особисті трагедії не повинні заважати її професійному обов’язку. Вона швидко перевірила показники тиску й ритму серця Івана, які й далі невпинно прямували до критичного нуля. Дівчина усвідомлювала, що якщо вони не рушать із місця найближчими секундами, рятувати буде вже нікого…