Фермер помітив, що свиня щодня риє одне й те саме місце, і вирішив перевірити, що там приховано
Тієї ночі Павлові наснилося, що під будинком повільно ворушиться земля, а з глибини хтось розмірено стукає в підлогу. Він прокинувся від різкого тріску й кілька митей не міг зрозуміти, де сон, а де дійсність. Потім на подвір’ї щось упало. Чоловік схопився, кинувся до вікна й побачив розкидані по загону дошки.
Грім знову копав. Павло вилаявся, накинув куртку й вийшов. Коли він наблизився, кабан зупинився, підняв забруднену землею морду й подивився господареві просто в очі. У їхньому короткому мовчанні було щось майже людське; потім тварина відвернулася й продовжила, ніби розмова вже відбулася.
На ранок яма сягала кабанові майже до грудей, а її краї розходилися пологими схилами. Павло оглянув пухкий ґрунт, сліди давнішого заглиблення й нарешті дозволив підозрі оформитися в слова.
— Це місце вже розкопували.
Тиха фраза змінила все. Якщо ґрунт колись розкривали, отже, під свинарником могли щось сховати. Страх повільно піднявся в ньому важкою хвилею, але разом із ним зростала й цікавість, від якої вже не можна було відмахнутися. Грім і далі заглиблювався з тією самою певністю, ніби тільки й чекав, коли людина зрозуміє його підказку.
— До чого ж ти намагаєшся дістатися? — запитав Павло.
Відповіддю став черговий шурхіт землі. Так тривало до вечора, а потім сталося несподіване: Грім перестав рити. Коли Павло підійшов до загону під низьким сірим небом, величезний кабан стояв біля краю ями, весь укритий засохлою багнюкою. Він не дивився вниз — він чекав на господаря.
Сивко лежав біля огорожі, не зводячи із заглиблення насторожених очей. У гаю ледь чутно шелестіло листя, але подвір’я ніби завмерло. Павло запитав Грома, чому той зупинився. Кабан повільно відступив на крок, потім ще на один, звільняючи прохід.
Цей рух був таким виразним і навмисним, що Павло відчув холод між лопатками. Йому здалося, ніби тварина передає роботу людині. Решту вечора він просидів за кухонним столом перед давно вистиглим чаєм. У голові по колу ходили ті самі образи: м’яке дно, неймовірна глибина, перелякані тварини й очікувальний погляд Грома.
Коли за вікном згустилися сині сутінки, Павло підвівся, надягнув куртку й зняв зі стіни лопату. Сивко пішов за ним, тримаючись близько до ноги, але біля самого загону знову зупинився й жалібно заскиглив. Рябка метнулася в дальній кут. Грім уже чекав біля краю й одразу посторонився.
— Усе добре, — промовив Павло радше для себе, ніж для пса.
Він переліз через огорожу й обережно спустився пологим краєм. Широке заглиблення сягало йому майже до пояса. Вологий ґрунт легко приймав лопату, підтверджуючи здогад: колись тут справді працювали людські руки. Павло почав знімати шар за шаром, обережно викидаючи землю нагору.
Грім стежив за ним згори й лише зрідка ворушив вухами. Поступово господар помітив, наскільки неприродною стала тиша. Теплими вечорами довкола завжди сюрчали комахи, дзижчали комарі, шуміло листя, але тепер не чулося майже нічого. Навіть вітер, здавалося, затримався на межі подвір’я.
Павло працював довго. Плечі налилися тягарем, долоні пекли, дихання збилося. Він зупинився, витер чоло рукавом і знову встромив лопату в пухке дно. Замість звичного глухого удару пролунав м’який, приглушений звук — метал натрапив не на камінь і не на корінь, а на щось схоже на щільну тканину… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
