Ілюзія переваги: як спроба залякати колишнього військового обернулася крахом
У нашої спільноти до нього свої, давні рахунки. Він багатьох правильних людей відправив за ґрати незаконно, фальсифікуючи докази, підкидаючи речові докази. Якщо ти збираєш на нього матеріал, ми можемо допомогти.
Інформацією. У нас є свої джерела, Андрію. Набагато надійніші, ніж в офіційного слідства.
І вони дістають до самих верхів. Андрій зупинився й уважно подивився на Сивого. Він чудово розумів, що цей світ не робить абсолютно нічого просто так, із чистої благодійності.
Але в цій конкретній ситуації їхні інтереси повністю збігалися. Волков був їхнім спільним ворогом, який заважав усім. І його падіння було вигідне багатьом.
Що ви хочете натомість за надану інформацію? Прямо й жорстко запитав Андрій, дивлячись в очі співрозмовникові, намагаючись прочитати його думки. Нічого надприродного.
Коли ти вийдеш і почнеш розбиратися зі своїми кривдниками, Волков має зникнути з правоохоронної системи. Нам не потрібна його кров. Нам не потрібен зайвий шум і увага.
Нам потрібно, щоб він назавжди втратив свою посаду, крісло й свій вплив. Решта — твої особисті справи з банкірами. Ми туди зовсім не втручаємося.
Ми просто хочемо справедливості. Андрій повільно кивнув. Це був справедливий діловий обмін, який влаштовував обидві сторони.
Він простягнув Сивому руку, і той міцно її потиснув. Відтоді цінна інформація почала стікатися до Андрія безперервним потоком. Через довірених осіб Сивого він дізнався те, чого ніяк не зміг би з’ясувати сам, перебуваючи в повній ізоляції.
Йому передали ім’я людини, яка керувала фальшивим патрулем під час пограбування інкасаторів. Це був якийсь Рогов, колишній співробітник силового відомства, зі скандалом звільнений зі служби за надмірну жорстокість і неконтрольовану агресію, а нині начальник неофіційної тіньової служби безпеки комерційної структури, тісно пов’язаної з банком Віктора. Пазл почав складатися в єдину, чітку й неспростовну картину злочину.
На волі механізм відплати вже був запущений на повну потужність. Адвокат Смирнов, добряче нервуючи й пітніючи при кожній зустрічі, зустрівся в непримітному міському кафе з колишнім співслужбовцем Андрія, кремезним, небагатослівним чоловіком на прізвисько Граніт. Граніт уважно вислухав адвоката й забрав записку із закордонними рахунками та докладними інструкціями від Андрія.
Команда колишніх колег Андрія, людей, для яких поняття обов’язку й честі були абсолютом, почала свою власну невидиму операцію. Вони не збиралися порушувати закон чи влаштовувати силові акції. Вони діяли як професійні аналітики й слідчі, використовуючи свої широкі зв’язки й навички…
