Ілюзія самотності: як урятоване багато років тому ведмежа віддало борг своїй людині
Із його нової, завданої ватажком доволі глибокої, рваної й украй болючої рани на прокушеному могутньому задньому стегні повільно, але безперервним, пульсівним червоним струмком стікала гаряча кров, швидко всотуючись у вологу, холодну ранкову землю цієї лісової галявини. Та в його разюче глибоких, неймовірно розумних і все розуміючих карих очах, як і раніше, невгасимо, яскраво палав священний вогонь абсолютної рішучості довести свою розпочату, благородну справу з повного визволення свого давнього друга до самого переможного, логічного кінця.
Він повільно, долаючи пекучий біль у прокушеній лапі, знову розвернувся до старої сосни, вперто, зі злістю вчепився своїми могутніми, закривавленими зубами в уже добряче пошарпану, неподатливу мотузку й із глухим, низьким гарчанням рвонув її на себе з подвоєною, нелюдською силою. Змучений, перебуваючи на межі втрати свідомості, Олексій зі своїх останніх, стрімко танучих крихт сил відчайдушно, судомно допомагав своєму рятівникові, зовсім не зважаючи на пекельний біль, до хрускоту викручуючи свої сильно затерплі, стерті до глибоких кривавих ран зап’ястки.
Одна найтовстіша, центральна мотузка, що тримала груди, нарешті з гучним, неймовірно обнадійливим тріском луснула, миттєво послабивши задушливий тиск на грудну клітку, а потім швидко, зовсім не витримавши чудовиського ведмежого натягу, жалібно піддалася й порвалася друга міцна петля. Пролунав іще один, останній, відчайдушний і неймовірно потужний ривок ведмежої пащі, супроводжуваний глухим гарчанням, і фінальна, надійно тримаюча ноги петля остаточно, з легким шелестом розірвалася на дрібні синтетичні волокна, даруючи бранцеві таку довгоочікувану, вистраждану свободу.
Нарешті цілком звільнений від своїх страшних, болісних пут, але зовсім знесилений, утративши здатність стояти, Олексій знепритомнів і, мов зламана ганчір’яна лялька, важко впав обличчям униз на м’яку, прохолодну й рясно змочену ранковою росою лісову траву. Величезний, важко дихаючий ведмідь підійшов упритул і дуже обережно, немов перевіряючи, чи живий його двоногий друг, обнюхав лежачу людину своїм великим, вологим носом, а потім із тихим стогоном важко опустився поруч на траву, будучи цілком виснаженим цією тяжкою битвою.
За кілька метрів від себе чоловік, який поволі приходив до туманної свідомості, раптом своїм боковим, затуманеним зором помітив свій старий, сильно порізаний ножами й забруднений лісовим брудом похідний брезентовий рюкзак, що валявся в заростях високої папороті. Цілком очевидно, що жорстокі браконьєри після свого підлого побиття просто зневажливо викинули його особисті речі неподалік, будучи абсолютно, стовідсотково й зарозуміло певними в швидкій, болісній і цілком неминучій загибелі зв’язаного лісничого в гострих зубах диких лісових звірів.
Долаючи дикий, паралізуючий біль у всьому побитому тілі, Олексій із величезною, нелюдською працею, чіпляючись неслухняними пальцями за коріння, доповз до свого покинутого рюкзака й тремтячими, закривавленими руками поспішно дістав звідти заповітну, рятівну похідну медичну аптечку. З неймовірною, щирою ніжністю й найглибшою вдячністю він ласкаво попросив свого доброго малюка поводитися спокійно й не боятися, тихо прохрипівши ці заспокійливі слова своїм сильно пересохлим, роз’ятреним від нестерпної спраги горлом…
