Ілюзія самотності: як урятоване багато років тому ведмежа віддало борг своїй людині
Одразу після цього вкрай болісного, підлого укусу розлютований захисник, цілковито забувши про будь-яку обережність і безроздільно віддавшись своїй кипучій первісній люті, перейшов у стрімкий, лютий і абсолютно нищівний, не залишаючий шансів наступ на всю вовчу зграю водночас. Один із молодих, найменш досвідчених нападників-вовків виявився явно недостатньо швидким, спритним і прудким для своєчасного, рятівного ухилення від цієї блискавичної, змітаючої абсолютно все на своєму шляху, нестримної ведмежої контратаки, що обрушилася на їхні ряди.
Неймовірно важкий, здатний ламати міцні кістки, мов сухі сірники, удар величезної, озброєної гострими, як бритва, кігтями лапи наздогнав необережного, самовпевненого хижака просто в повітрі, під час його чергового затяжного, агресивного стрибка, відкинувши його, мов зламану іграшку. Тяжко поранений, оглушений цим страшним ударом вовк відчайдушно й неймовірно жалібно заскиглив від нестерпного, пульсівного болю, боягузливо підібгав під себе закривавлений хвіст і поспішно, сильно шкутильгаючи на перебиту передню лапу, почвалав геть від цього страшного місця побоїща.
Решта зграї, що раптово втратила одного зі своїх найкращих бійців, у явній, нічим не прихованій нерішучості й первісному страху зам’ялася, миттєво припинивши нападати й лише злобно, але вже вкрай невпевнено скалячи свої закривавлені зуби на безпечній, шанобливій відстані від ведмедя. Ведмідь, чудово відчувши їхню раптову слабину й страх, знову загрозливо, мов непереможний титан, звівся на весь свій гігантський зріст і видав такий страхітливий, крижаний для вовчих душ рев, що сира земля під їхніми лапами ніби дрібно, зрадливо затремтіла.
Цей неймовірний, вражаючий будь-яку уяву прояв абсолютно чистої, первісної могутності й незламної, праведної люті остаточно, безповоротно й назавжди переломив увесь подальший хід цієї неймовірно напруженої, від самого початку нерівної й украй кривавої лісової битви на користь благородного захисника. Розумний і до краю розважливий, укритий шрамами ватажок зграї, важко й уривчасто дихаючи після болісного падіння, дуже швидко й цілком холоднокровно оцінив різко, катастрофічно змінену, явно не на їхню користь бойову ситуацію на цій залитій кров’ю лісовій галявині.
Один сильний, молодий боєць уже був безповоротно втрачений для подальшого спільного полювання, а їхній головний, несподіваний противник виявився надто лютим, неймовірно великим і готовим битися на смерть, не шкодуючи себе, заради захисту своєї дивної, прив’язаної до дерева здобичі. Він голосно, дуже коротко й владно, уривчасто гавкнув зовсім нову, зрозумілу лише його підлеглим команду на відступ, і вся сіра, притиснувши вуха, зграя почала повільно, огризаючись, але дуже організовано відходити в рятівні, густі зарості чагарнику.
Невдовзі налякані, зазнавши ганебної поразки, вовки безслідно, мов ранкові напівпрозорі тумани, розчинилися в густих, непроникних лісових тінях, залишивши по собі лише сильно прим’яту траву й яскраві краплі свіжої вовчої крові на пожухлому торішньому листі. Ведмідь, який переміг у цій жорстокій, виснажливій сутичці, дуже важко, з гучним, хрипким присвистом дихав, цілком нерухомо, мов монументальна статуя, стоячи на своєму законному місці й неймовірно уважно вдивляючись у темну, мовчазну хащу, звідки нещодавно прийшли безжальні вороги…
