Історія про те, чому інколи дітям доводиться ставати батьками для своїх матерів

Аня засміялася крізь сльози й міцно обійняла матір:

— Матусю, звісно! Головне, що ти погодилася. Я така щаслива.

У серці Ані зародився спокій. Раніше, коли її бізнес тільки починався, коли в неї не було власного житла, вона мучилася від того, що не може забезпечити матері гідне життя. Тепер, коли в неї все налагодилося, вона була сповнена рішучості вирвати матір із цього пекла. Для Ані не було нічого важливішого за матір. А для Ніни, можливо, вперше в житті, починався шлях до любові до себе.

Наступного ранку, щойно сонце виглянуло з-за верхівок беріз, на подвір’ї вже лунав шарудливий звук мітли. Ніна прокинулася за звичкою рано, як і всі останні тридцять років. Але на душі в неї було важко. Усю ніч вона не спала, слова доньки луною відбивалися в її голові, зриваючи невидимі покрови з її життя.

У домі все ще було багато гостей. Брат Ані, Павло з дружиною, ще не поїхали до міста, тітки й дядьки з сусіднього району лишилися, щоб сходити на ярмарок. На кухні Аня вже варила каву. Вона простягла матері склянку теплої води й хотіла сказати, щоб та відпочила, але тут на ґанку пролунав важкий тупіт Степана. Він вийшов і пробурмотів собі під ніс:

— Приїхала донечка, ніби ворог у дім зайшов. Усе свято зіпсувала.

Аня зробила вигляд, що не чує. Вона лагідно сказала матері:

— Мамо, випий води й відпочинь. Ми сьогодні сходимо на ярмарок, а потім я куплю тобі все необхідне для поїздки до міста.

Ніна хотіла щось відповісти, але тут пролунав грізний голос Степана:

— Ти двір іще не підмела. Чого сидиш, байдики б’єш?

Аня різко обернулася:

— Тату, облиш. Я пізніше сама все приберу. У мами спина болить.

— Що в неї болить?! Лінь у неї болить! Ухиляється від роботи. Рідня в хаті, скоро сніданок, а вона сидить! — не вгавав Степан.

— Я все приготувала, — тихо відповіла Ніна. — Чекаю, коли всі прокинуться, щоб подати гаряче.

Але Степан уже зайшов на кухню:

— Приготувала, то неси на стіл! Чи тебе щоразу треба підганяти? Ну що за людина: і дурна, і лінива.

— Тату, по-моєму, ти перегинаєш палицю, — Аня більше не могла стримуватися. — Подивися, у хаті повно народу. Паша з дружиною сплять до обіду, він свою жінку береже. А ти свою жінку за рабиню маєш.

Від цих слів Степан спалахнув. Гнів, який він стримував від учорашнього дня, вирвався назовні:

— Замовкни! Знову хамити мені надумала! Це я вчора стримався, бо поминки по батькові були. А сьогодні я з тебе всю дурість виб’ю, хамко! — загорлав він і, схопивши мітлу, що трапилася під руку, кинувся на Аню.

Вона стояла просто, не ухиляючись, дивлячись йому в очі. Але раптом худа, тремтяча рука перехопила руку Степана. Це була Ніна. Вперше в житті вона не відступила, не злякалася.

— Не чіпай мою доньку.

Повітря застигло. Степан ошелешено подивився на дружину, не вірячи власним вухам:

— Що ти сказала?

— Я сказала, не смій її бити, — повторила Ніна, не кліпаючи. Голос її не був гучним, але в ньому звучала небачена досі твердість.

Степан вирвав руку:

— Ах ти ж! Це вона тебе за ніч навчила, як проти чоловіка бунтувати? Зараз я вам обом покажу!

Він із силою відштовхнув Ніну, та впала, і замахнувся на Аню. Але Аня не стала чекати. Лють, що накопичувалася роками, вибухнула в ній. Вона ступила вперед і з усієї сили штовхнула батька. Пролунав глухий удар. Степан, не втримавшись на ногах, гепнувся на цементну підлогу, перекотився й схопився за поперек, завиваючи:

— Ой, убивають! Рідна донька батька калічить! Невдячна!

На крик збіглися всі, хто був у хаті. Тітка Зоя, дядько Ігор, прибіг заспаний Павло. Усі тут же накинулися на Аню:

— Ти що коїш? На батька руку підняла!

Павло підбіг до батька, допомагаючи йому підвестися, і тут же накинувся на матір:

— Мамо, як ти могла дозволити їй так вчинити з батьком? Аню, це підлість!

Аня стояла нерухомо, на її губах грала гірка усмішка:

— А коли батько бив маму в тебе на очах, а ти мовчав, це не було підлістю? Я захищала маму, а це, по-твоєму, підлість?

Павло затнувся, не знаючи, що відповісти. Аня підійшла до матері й допомогла їй підвестися. У Ніни була розбита губа й червоніла щока. Аня подивилася на неї з докором і любов’ю:

— Мамо, доки ти це терпітимеш? Щодня побої, образи, приниження. Ти не втомилася від цього?

Ніна опустила голову. Але вигляд чоловіка, що корчився на підлозі, його жалюгідні стогони, здається, привели її до тями. Вона терпіла надто довго. Так довго, що її серце зачерствіло, і вона повірила, що її життя — це вічне служіння. Але зараз, коли донька стала на її захист, коли вона побачила всю нікчемність свого мучителя, вона зрозуміла те, чого не розуміла ніколи раніше. Вона не повинна більше терпіти. Ніна підвела голову й подивилася на Степана. Її погляд був твердим і рішучим. Голос тремтів, але слова пролунали виразно:

— Розлучення.

На подвір’ї запанувала гробова тиша. Павло роззявив рота від подиву. Степан завмер. На його обличчі відбилося таке здивування, ніби він почув найнеймовірнішу річ на світі. Але за секунду він скочив на ноги й заревів:

— Ти що, здуріла? Що я тобі поганого зробив? Ти все життя й копійки не заробила, сиділа в мене на шиї, як королева. Я тебе годував, одягав, дітей виростив. А ти тепер вирішила мене покинути? Зовсім розуму немає?!

Аня розсміялася. У її сміхові була гіркота: