Історія про те, чому наша інтуїція завжди працює краще за будь-яких ворожок

Підготовка до весілля йшла повним ходом. Аня не могла це перервати, просто не мала права. Вона була відповідальна перед мамою, Денисом і його ріднею, перед Леною. Вони всі бачили Аню дружиною Дениса й раділи цьому, кожен зі своєї причини. Ані з кожним днем ставало дедалі страшніше.

Денис уже викликав у неї відразу. Як провести все життя з людиною, до якої відчуваєш такі неприязні почуття? Може, звісно, до цього можна звикнути. Але поки що Аня собі такого навіть не уявляла. Дівчині весь час хотілося плакати.

Мати це помічала, але списувала на звичайні хвилювання нареченої перед весіллям. Лена ж узагалі не звертала уваги на настрій подруги, а Денисові, найімовірніше, було байдуже. Того вечора Аня дорогою з роботи вирішила зайти в маленький магазинчик, який раніше ніколи не привертав її уваги. А сьогодні от потягло туди чомусь.

Усередині панували напівтемрява й прохолода. На полицях стояли цікаві й явно старі речі, як у музеї. Усе виглядало унікальним і давнім. Посуд, меблі, іграшки. Увагу Ані раптом привернула ваза. Дівчина навіть здригнулася, побачивши її. Витончена, з довгою вузькою шийкою, світло-блакитного кольору весняного неба, із синіми химерними візерунками з боків.

Саме цю вазу Аня бачила там, в Арини, коли ворожка напророкувала Ані, що та розіб’ється на дрібні шматочки, якщо й далі всім догоджатиме, забуваючи про себе. Аня підійшла до вази, торкнулася її. Зовсім легенько, дуже обережно. Але, мабуть, виріб стояв на своєму місці хитко й ненадійно. Ваза хитнулася і, перш ніж Аня встигла її підхопити, полетіла на підлогу, точнісінько як у її видінні.

Пролунав дзенькіт, ваза розлетілася на дрібні шматочки. Не на такі крихітні, як у видінні Ані, але все одно виглядало дуже схоже. Аня знову відчула те саме, від чого в неї мурашки по шкірі побігли. Ніби це не ваза розбилася, а вона сама. А Аня цього точно не хотіла.

— З вами все гаразд? Ви не поранилися?

Аня обернулася. Із підсобного приміщення вийшов молодий чоловік. Невисокий, русявий, засмаглий, у джинсах і простій сірій футболці. Побачивши перелякані очі Ані, він усміхнувся.

— Не хвилюйтеся, нічого страшного, що вона розбилася. На щастя! Ми й самі винні, не встановили товар надійно. Ви так налякані. Не бійтеся, я з вас грошей не візьму.

Він усе усміхався. Аня все дивилася на його усмішку, і в душі в неї відбувалося якесь диво. По тілу раптом розлилося тепло, таке саме, як і в ту мить, коли ворожка брала її за руку. Арина ж казала, що так воно і буде, коли Аня зустріне того самого чоловіка. Невже це правда? Невже це він?

Хлопець, здається, теж щось відчув. Він усе ще усміхався, але очі його раптом стали серйозними. Молодий чоловік уважно дивився на відвідувачку, яка ненароком розбила гарну вазу.

Аня, не вірячи своїм очам, дивилася на другу смужку на тесті для визначення вагітності. Треба ж! Вони з Антоном скоро стануть батьками. Це ж диво якесь! Та й усе життя після зустрічі з Антоном для Ані — диво. Їй тільки його й бракувало для щастя…