Історія про те, чому наша інтуїція завжди працює краще за будь-яких ворожок

Арина.

Старенька зупинилася й уважно оглянула дівчину з голови до ніг.

— Ворожка Арина? Це ось її будинок був. Тут вона жила. Тут людей приймала. А ти чого, дівчино, хотіла до Арини по допомогу звернутися?

— Так, — кивнула Аня.

— То запізнилася ти. Шість років як Арина померла, а люди… Так і ходять сюди інколи по старій пам’яті. Досі про неї слава йде. Сильна вона була ворожка. Та тільки доля вже надто трагічна в неї була.

— Як… як шість років тому померла? — Аня не вірила власним вухам і очам теж. Усе це в голові ніяк не вкладалося.

— Дуже просто. Заснула одного разу й не прокинулася. Люди кажуть, знала вона, що піде. Попрощалася із сусідами, з друзями. Її тут багато хто любив. Досі сюди приїжджають. Такі от, як ти. Ех… — Старенька важко зітхнула й рушила далі.

А Аня, постоявши ще трохи, знову попрямувала до зупинки. Усю дорогу додому вона намагалася придумати тому, що сталося, логічне пояснення. Склалася така історія: Аня перенервувала, ще й перегрілася на сонці, тому їй і привиділася вся ця розмова з ворожкою. Не дивно, що Арина підтвердила її власні думки. Це ж була не інша людина, а підсвідомість Ані.

З іншого боку, як Аня вгадала ім’я ворожки? Вона ж його не знала заздалегідь, хіба що давним-давно в дитинстві від когось почула. У пам’яті глибоко відклалося й от спливло. Дивовижні речі інколи виробляє з нами наш мозок.

Аня, яка ще пів години тому була цілком певна, що не вийде за Дениса й відмовиться від весілля, хоч це й буде важко, знову засумнівалася. Бо, ну, не було ж ніякої ворожки. Це очевидно. Аня все сама собі вигадала, сама себе накрутила. Розчарувати й засмутити стількох людей через дурні сумніви? Ні. Аня так не може.

На душі знову стало важко й сумно. Про те, що сталося, Аня вирішила нікому не казати. Ще ненормальною вважатимуть. Ні. Нехай уже все йде як іде, своєю чергою.

Від тієї дивної, привиділої Ані зустрічі минуло три дні. Дівчина намагалася викинути з голови розмову з ворожкою, але не могла. Особливо чіпляли слова про людину, яку Аня має от-от зустріти. Про того, хто призначений саме їй, з ким вона буде щаслива. Але ж це все фантазії й дурні мрії. І ворожки ніякої не було…