Лікарі лише розводили руками, віщуючи йому швидкий кінець. Деталь, що позбавила всю клініку дару мови

— Нехай буде остання.

У столичній квартирі на околиці міста гудів старенький холодильник. Наталя сиділа за кухонним столом, оточена стосами квитанцій: газ, світло, кредит, комуналка. Цифри пульсували перед очима, мов вирок.

Вона була лікаркою, хорошою лікаркою, але її зарплати ледь вистачало на життя. Коли телефон тихо пискнув, вона здригнулася. У робочому чаті, де колеги обмінювалися чутками й підробітками, блимнуло нове повідомлення: «Потрібна медсестра, лікар. Робота в Дубаї. Приватний пацієнт. Оплата — 100 тисяч доларів на рік. Терміново».

Наталя довго дивилася на екран. Сто тисяч. Ця сума могла б повернути її до життя. Вона знала, що за такими оголошеннями часто ховаються сумнівні історії. Але думка про борги палала зсередини. «А раптом пощастить?» — сказала вона собі, як кажуть усі, хто наважується на відчайдушний крок.

За два дні її вже зустрічали в аеропорту Дубая. Спека обпікала, повітря пахло прянощами й бензином. Біля виходу стояла жінка в довгій сукні кольору індиго.

— Докторко Наталю? Я — Мутайма. На вас чекають.

Усмішка жінки була ввічливою, але в її очах ковзнуло щось тривожне.

— Я мушу вас попередити, — сказала вона, коли машина покотилася шосе повз пальми й скляні вежі. — Наш господар тяжко хворий і непростий.

— Я звикла до важких пацієнтів, — спокійно відповіла Наталя.

Мутайма кивнула:

— Це не той випадок. У нього особлива хвороба. Жоден лікар не затримується надовго.

Наталя мимоволі всміхнулася: