Материнське чуття не обдуриш: як одна деталь за сніданком розкрила правду про спадкоємця, що повернувся

Виходить, у Північному районі міста, вулиця Прудова, 37.

Там, кажуть, обгорілий труп знайшли. Ваш, кажуть, син. Я кажу, як згорів? Чому згорів?

Вони так і не змогли пояснити. Я кажу, як так? Усе одно розслідувати треба, чому він там загинув, у цьому сараї.

Вони так і не пояснили мені, а в порушенні кримінальної справи відмовили. Це виходить, якщо Північне селище, це за річку, до цього місця кілометрів 15, треба проїхати, але ніяк не пройти. Центральний район, звідки він пішов, і Північне селище — це далеченько.

Я навіть їздив до пожежної частини. Я кажу, ну, ви ж пожежники. Якщо там гасили, мені сказали, що там навіть не труп, а якийсь клапоть попелу.

Сфотографували, мовляв. А що там справді в тому клапті? Нічого не видно, не дали звідти фотографію.

Ось тут нічого не зрозуміло. Така чорнота і ніякого тіла. Що тут лежить?

За правилами майданчика ми не можемо вам показати таке фото. Але я постараюся його вам докладно описати. Це чорна купа, найімовірніше, попелу, лежить на шматку тканини, на снігу.

Навколо дошки й ще предмети. Через якість фотографій деталі розібрати складно, але жодних людських останків там не видно. Тато Андрія так і не дізнався подробиць, але хотів хоча б побачити останки сина.

Але тут з’ясувалася ще одна жахлива подробиця. Виявляється, його вже рік як поховали. За документами було так: останки були знайдені 30 січня 2001 року.

Це наступного дня після зникнення Андрія. І їх поховали як невпізнані. І тільки через рік раптом з’ясувалося, що вони належать Ведерникову.

Як і чому це сталося, Петро так і не зміг дізнатися. Приголомшеному батькові просто сказали, де шукати могилу, і все. Петро, звісно, не міг допустити, щоб його син лежав у безіменній могилі.

І він вирішив перевезти останки Андрія до рідного села. І далі на нього чекало ще одне потрясіння. Вони взяли й поховали на Північному кладовищі.

Номер ділянки є, там номер могили. І ось це, я кажу, якщо це мій син, давайте я перевезу його додому в село. Виходить, була ексгумація.

Пробачте, Петре, я уточнюю. Ви ексгумували, розкопували цю могилу. Самі особисто діставали цю труну? Так, сам особисто діставав.

А коли я цю труну відкрив, там справді був розчленований труп. Ну, як труна-ложе. Замість голови, значить, ноги поклали.

А там, навпаки, було все. І плюс там були мертвонароджені немовлята. Їх було чи то три, чи то я вже не пам’ятаю скільки, але вони були.

Так, уточню. Ну, просто щоб зрозуміти, чи правильно я вас чую. Отже, вам сказали: забирайте вашого сина.

Ви поїхали на кладовище, відкрили могилу, дістали труну, а в труні лежало не тільки одне розчленоване тіло, а ще й мертвонароджені немовлята. Троє, не менше, здається. Так, так було.

А ймовірне тіло вашого сина ще й було розчленованим?