Начальниця колонії не розуміла причин раптового «бебі-буму» в жіночому блоці. Сюрприз, який чекав на неї в нічних записах
«Розповідай, що саме ти відчуваєш, Лесю?» — співчутливо запитала лікарка. Молода жінка винувато опустила очі й украй нерішуче відповіла: «Мені дуже зле вже кілька днів поспіль. У мене сильно тягне і болить унизу живота. І я постійно відчуваю якийсь незрозумілий лом і біль у всьому тілі. Я зовсім не можу нормально їсти й перестала спати ночами».
Оксана професійним поглядом дуже уважно спостерігала за пацієнткою. Щось у скутості Лесиної постави й у її бігаючому погляді виразно підказувало досвідченій лікарці, що дівчина щось старанно приховує від адміністрації. «Лягай, я зараз зроблю тобі УЗД, щоб детально подивитися, що там усередині відбувається», — безапеляційно сказала Оксана, вже зі стовідсотковою певністю підозрюючи, що саме вона зараз побачить на екрані.
За кілька томливих хвилин її найгірша підозра вкотре підтвердилася. «Лесю, ти теж вагітна», — констатувала Оксана, в паніці вже думаючи про те, якими саме словами вона зараз доповідатиме Світлані, що в них з’явилася п’ята вагітна дівчина. Почувши цю шокуючу для себе новину, молода жінка вражено розкрила рота, але від переляку не змогла вимовити жодного зв’язного слова. Натомість вона вся дрібно затремтіла, а потім раптово й нестримно розридалася, закривши обличчя руками. Оксана зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися, перш ніж обернутися до чергової охоронниці. «Мар’яно, будь ласка, терміново збігай до Світлани й передай їй, що в нас, на жаль, є ще одна вагітна», — попросила вона, щосили намагаючись стримати наростаюче напруження у своєму тремтячому голосі.
Мар’яна не стала гаяти ані секунди. Швидко й розуміюче кивнувши, вона кулею вилетіла з кабінету, а Оксана так і лишилася стояти там, із жалем дивлячись на худеньку Лесю, яка все ще істерично плакала, і великі сльози градом котилися її блідим обличчям. «Лесю, тихше, все гаразд. Заспокойся. Ти цілком можеш довіритися мені як лікарці. Скажи мені чесно, що тут відбувається?» — «Тут, у кабінеті, ти в цілковитій безпеці», — додала Оксана якнайспокійнішим, прихильним і підбадьорливим тоном.
Тремтячими, холодними руками Леся сяк-так витерла мокре від сліз обличчя й ледь чутним, сповненим провини шепотом нарешті зізналася: «Я зробила величезну помилку. Я вчинила дуже, дуже погано».
Але перш ніж вона змогла вичавити з себе продовження фрази, двері кабінету з шумом розчахнулися, і на порозі з’явилася важко дихаюча Світлана в супроводі Мар’яни.
Світлана стрімко ввійшла до кімнати, свердлячи зіщулену Лесю поглядом, у якому читалася гримуча суміш гострої цікавості й крижаної суворості. Схрестивши руки на грудях, начальниця запитально подивилася на Оксану, яка відповіла їй лише легким, ледь помітним кивком, без слів показуючи, що теперішня ситуація вкрай делікатна й потребує тонкого підходу.
«Лесю, ми прийшли сюди виключно для того, щоб допомогти тобі. Тобі нічого боятися, ти можеш сміливо розповісти нам усю правду», — сказала Світлана, професійно пом’якшуючи свій звично командирський тон, щоб хоч трохи заспокоїти налякану молоду жінку. ..
