Начальниця колонії не розуміла причин раптового «бебі-буму» в жіночому блоці. Сюрприз, який чекав на неї в нічних записах

Леся судомно, глибоко вдихнула, ніби перед стрибком у крижану воду збиралася з останніми силами, щоб остаточно відкрити їм свою таємницю. Вона вкрай нерішуче переводила свій заплаканий погляд з Оксани на Світлану, ніби до смерті боялася, що її слова негайно використають проти неї самої. «Ви постійно, цілодобово спостерігаєте за нами через камери.

Усі дівчата тут це чудово знають. Але ваша головна проблема полягає в тому, що ви весь цей час дивитеся зовсім не туди». — нарешті зізналася вона, і її зірваний голос був дуже тихим і невпевненим. Світлана здивовано насупилася й трохи нахилилася вперед, щоб краще чути кожне слово засудженої.

«Що саме ти маєш на увазі? Що означає ваше «не туди»?» — різко запитала начальниця, уже зовсім не приховуючи своєї стрімко зростаючої цікавості. Леся боязко відвела погляд убік, помітно нервуючи, і після довгого, болісного мовчання нарешті вичавила з себе зізнання, що все це роблять зовсім не місцеві люди. Це сенсаційне відкриття буквально приголомшило і Оксану, і Світлану.

Вони мовчки обмінялися недовірливими, шокованими поглядами, перш ніж Світлана присунулася ще ближче до тремтячої молодої жінки. «Ти зараз хочеш сказати нам, що сюди якимось чином таємно проникають сторонні чоловіки просто з-за меж охоронюваної території колонії?

Але як таке взагалі технічно можливо?» — вражено запитала Світлана, щосили намагаючись зберігати рештки професійного спокою перед лицем того тотального провалу безпеки, про який вона щойно почула. Леся винувато опустила голову, і її наступні слова прозвучали майже нерозбірливим шепотом.

«Ви самі все чудово зрозумієте, якщо дуже уважно подивитеся на наш прогулянковий дворик, он там, у найдальшому кутку, просто між густим чагарником і старими бетонними лавками, саме там, де Соломія та решта її подружок завжди проводять свій вільний час». Оксана і Світлана стояли, наче громом уражені. Ця інформація спершу видалася їм цілковито абсурдною, але саме вона парадоксальним чином нарешті частково пояснила ту неймовірну загадку, яка не давала їм спокійно спати впродовж багатьох тижнів.

«Лесю, ти абсолютно в цьому впевнена? Просто там, у дворі колонії, ховаються сторонні люди?» — перепитала Світлана з гранично серйозним, кам’яним виразом обличчя. Леся несміливо кивнула, майже не підводячи заплаканих очей. «Вони там навіть не ховаються. Ви самі все побачите на власні очі, якщо придивитеся трохи уважніше». Попри тихий, нерішучий тон молодої жінки, щось у затравленому виразі її обличчя не на жарт налякало і Оксану, і Світлану. Саме цей непідробний, тваринний страх у Лесиних очах зробив її неймовірну розповідь більш ніж реальною.

«То ось, виходить, чому так багато жінок у нас вагітніють? Ці таємні побачення регулярно відбуваються просто там, надворі?» — запитала Світлана, все ще відчайдушно намагаючись до кінця усвідомити масштаб катастрофи, про яку щойно почула. Леся до крові прикусила нижню губу, явно відчуваючи колосальну ніяковість від того, що відбувається. «Дуже вас прошу, будь ласка, тільки не йдіть туди перевіряти просто зараз, коли всі загони гулятимуть у дворі. ..