Начальник був певен, що до ранку жінка стане поступливішою, аж поки не відчинив важкі двері

Ніч тяглася так повільно, що Дарині часом здавалося: за стінами зупинився час. Бугай невдовзі захропів, Бритий то затихав, то перевертався, змушуючи металеву сітку рипіти. Лише Філін майже не змінював пози. Його силует біля дверей залишався нерухомим, і це дивним чином заспокоювало.

Дарина думала про матір, яка чекала на її повернення, про свої недавні надії й про те, наскільки близько сьогодні підійшла до краю. Вона прийшла сюди, збираючись захищати закон, а опинилася відданою на розправу тими, хто мав дотримуватися його насамперед. І все ж у місці, яке їй описували як лігво чудовиськ, один із засуджених зберіг те, чого забракло людям у формі: здатність зупинитися перед чужою бідою.

Коли настав ранок, Бугай підвівся й з хрускотом розім’яв шию. Бритий сів, підібгавши ноги, і подивився на гостю вже без колишньої посмішки. Філін усе ще був біля дверей; з утомленого обличчя було видно, що він справді не спав.

— Ну як наші зручності? — пробурмотів Бугай. — Відпочила?

— Не дуже, — сухо відповіла Дарина.

— Тут тобі не дорогий готель, — уставив Бритий, але його смішок пролунав радше ніяково, ніж зло. — Уперше нікому не подобається.

Філін повернувся до неї й запитав, як її звати. Почувши ім’я та прізвище, він коротко назвав своє прізвисько, а потім кивнув на сусідів, зауваживши, що з цими двома вона вже познайомилася. Дарина не стала пом’якшувати враження: один збирався напасти, другий охоче його підтримав. Бугай хмикнув, однак сперечатися не наважився.

У її прямоті було щось водночас дратівливе й гідне поваги. Страх нікуди не зник, пальці під пледом і далі тремтіли, але вона не намагалася сподобатися тим, від кого вночі залежала її безпека. Філін якийсь час вивчав її обличчя, а потім запитав, за що адміністрація вирішила влаштувати їй таке покарання.

— Молоду співробітницю просто так у цю камеру не кидають, — сказав він. — Що сталося нагорі?

Дарина важко вдихнула. Тепер приховувати причину не мало сенсу.

— Я написала рапорт на старшого зміни. Він побив ув’язненого, який не міг захиститися. Я вимагала, щоб порушення зареєстрували.

Бритий пирхнув, не стримавшись.

— І ти справді думала, що тут комусь потрібен твій рапорт?

— Думала, — відповіла вона. — Принаймні сподівалася, що хтось усе-таки відреагує.

Філін похитав головою. За його словами, тутешній порядок давно нагадував хворий зуб: біль можна тимчасово вгамувати, але він повертатиметься, доки гниль не вичистять до самого кореня. Бугай поцікавився, чого саме Дарина чекала — раптового каяття охоронців чи перетворення начальника на справедливого суддю.

— Я хотіла одного, — сказала вона після короткої паузи. — Щоб люди пам’ятали: важка робота не дає права ставати чудовиськами.

У камері запала тиша. Навіть Бритий перестав усміхатися. Слова звучали майже наївно, але саме їхня простота позбавляла чоловіків звичної можливості відмахнутися жартом. Перед ними сиділа не представниця ворожої охорони, а людина, яку система ще не привчила відводити погляд…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇