Начальник виправної установи наказав негайно привести ув’язнену до себе в кабінет. Коли вона вийшла звідти, ледь трималася на ногах…

Коли Вероніка увійшла до салону, Сабіна ледве приховала подив. До неї доходили чутки, що Вероніка остаточно опустилася, зникла, пропала десь на дні життя. А перед нею стояла красива, доглянута й цілком щаслива жінка.

— Віро, як же я рада за тебе! — защебетала Сабіна. — Такого чоловіка зустріла! Хоча й Максим у тебе колись був нічогенький.

— Забудь про Максима, — спокійно відповіла Вероніка. — У нього інша сім’я. Росте дитина.

Весілля було красивим і теплим. Гостей зібралося багато. Серед запрошених був і Аркадій Павлович Зорін. Він щиро радів за племінника та його наречену.

— Кириле, тобі дісталася дивовижна жінка, — сказав він, обіймаючи нареченого. — Бережи її. Такі люди рідкісні. Їх не зустрічають двічі.

Того дня Вероніка вперше за багато років не боялася майбутнього.

А через дев’ять місяців у їхньому домі з’явилося маля — маленьке диво, з якого для неї почалося вже зовсім інше життя.